головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Попович О.В.;-розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «Альтаір» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2011 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2012 року,

У травні 2011 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який в ході судового розгляду уточнювався.

Просив визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора ПП «Альтаір»;

- поновити його на посаді заступника директора ПП «Альтаір»;

- стягнути з ПП «Альтаір» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення з роботи до постановлення рішення суду та моральну шкоду в розмірі, що дорівнює щомісячній заробітній платі позивача за шість місяців;

- стягнути з ПП «Альтаір» на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічні відпустки за період з 1992 року по 2011 рік у розмірі 81 045 гривень 63 копійки.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2011 року та додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2011 року, залишеними без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Також, п. 24 Постанови Пленуму Верховоного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. із послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» (v0009700-92) передбачено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 28 березня 2011 року по 30 березня 2011 року був відсутній на роботі, дані обставини підтверджуються докладними записками від 2 березня 2011 року та від 29 березня 2011 року складеними бухгалтером ПП «Альтаір», актами № 6/03 від 10 березня 2011 року та № 7/03 від 31 березня 2011 року про відмову від дачі пояснень стосовно відсутності на робочому місці, які були складені та підписані працівниками підприємства та затверджені генеральним директором (а.с. 28-31).

На підставі наданих доказів, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки з докладних записок вбачається, що ОСОБА_4 був відсутній на роботі, позивачем не надано доказів поважності причин відсутності на робочому місті.

Також, суди дійшли правильного висновку в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки з особової картки ОСОБА_4, вбачається, що йому надавались щорічні відпустки починаючи з 1992 року по 2011 рік (а.с.170).

Згідно долученого акту перевірки додержання законодавства про працю № 20-01-533/0513, наданих представником ПП «Альтаір» вбачається, що заробітна плата за всі дні щорічної відпустки виплачувалась ОСОБА_4 в дні виплати заробітної плати.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З роз'яснень, які викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №5 від 25 травня 2001 року (v0005700-01) , вбачається що, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суди дійшли обґрунтованого висновку в частині відмови у задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки при звільненні позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудові права ОСОБА_4 не були порушені, відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, відповідачем було дотримано процедуру звільнення позивача.

Так, на підставі належним чином оцінених доказів, суди першої та апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку, що відповідачем не було порушено трудові права та процедуру звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки доказів поважності причин відсутності на робочому місті позивачем не надано, з ОСОБА_4 проведено повний розрахунок, та сплачено всі суми, які підлягають сплаті при звільненні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2011 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2012 року залишити без зміни.