розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: садівниче товариство «Яблуко», Головурівська сільська рада - про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки та садового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 жовтня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки, розташованої в садівничому товаристві «Яблуко» Бориспільського району Київської області та на Ѕ частину садового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у лютому 2004 року за час сумісного проживання у шлюбі вони із відповідачем за спільні грошові кошти придбали вказаний садовий будинок в садівничому товаристві «Яблуко» та земельну ділянку для ведення садівництва.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини земельної ділянки, що розташована в садівничому товаристві «Яблуко», кадастровий номер 3220882900:05:008:0100 площею 0,1023 га на території Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області та Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_1 на вказаній земельній ділянці.

У січні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 26 січня 2010 року касаційне провадження у вищезазначеній справі відкрито.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) .

Відповідно до пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів, розглянувши справу у межах доводів касаційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за час сумісного проживання у шлюбі подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали незавершений будівництвом садовий будинок, який був добудований ними під час проживання у шлюбі у 2004-2005 роках та набули у власність земельну ділянку площею 0,1023 га у садівничому товаристві «Яблуко» на території Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області, на якій розташований цей будинок.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 4 липня 1997 року по 20 липня 2008 року. За час сумісного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали недобудований будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області. За час шлюбу зазначений будинок був добудований сторонами та зареєстрований на ім'я відповідача.

Згідно членської книжки садовода садівничого товариства «Яблуко» ОСОБА_4, який був прийнятий у члени садівничого товариства рішенням загальних зборів від 29.06.2003 року, ОСОБА_3 вказана як член сім'ї садовода.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що, оскільки придбаний та добудований за час шлюбу будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3, то і земельна ділянка АДРЕСА_1, на якій знаходиться цей будинок, відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України і ч.2 ст. 89 Земельного кодексу України також є їх спільною сумісною власністю.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 жовтня 2009 року залишити без змін.