розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 лютого 2012 року,

Рішенням Рівненського міського суду від 14 грудня 2011 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Фінанси та кредит» відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 29 лютого 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Фінанси та кредит» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Звернуто стягнення на нежитлові приміщення, загальною площею 48,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_5, в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_7 за кредитним договором № 254/07-МК від 2 серпня 2007 року перед ПАТ «Банк Фінанси та кредит», в особі філії «Північно - Західне регіональне управління» АТ «Банк Фінанси та кредит» станом на 25 травня 2011 року у розмірі: по кредиту 130 776 грн. 68 коп., по відсоткам 71 945 грн. 51 коп., пеня 267 765 грн. 03 коп., а всього 470 487 грн. 22 коп., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» (606-14) , з початковою ціною продажу, встановленою в п. 3 іпотечного договору, яка складає 91 992 грн.

Зобов'язано ОСОБА_5 передати позивачу оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із матеріалів справи убачається, що оскаржуване судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення суду апеляційного суду не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ