розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Канівський міськрайонний відділ Черкаської регіональної філії державного підприємства «ЧДЗК», орган опіки та піклування Канівського міськвиконкому, міськрайонне управління Держкомзему в м. Каневі та Канівському районі, Канівська міська рада, про визнання акта погодження меж земельної ділянки недійсним, відновлення межі, за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, третя особа: Канівський міський відділ Черкаської регіональної філії державного підприємства «ЧДЗК», про встановлення меж за касаційними скаргами Канівської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2011 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їм на праві власності з 2001 року належить будинок АДРЕСА_1. Через відсутність межових знаків між їхнім будинком та будинком АДРЕСА_2, який належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, останніми було побудовано тимчасову огорожу. На їх прохання ОСОБА_3 було підписано акт погодження меж, як згодом стало відомо, що цей акт складено з порушенням чинного законодавства. У зв'язку із цим позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: визнати акт погодження меж недійсним; відновити межі між житловими будинками АДРЕСА_1, встановивши межу по будинку № НОМЕР_2 на відстані від кута житлового будинку до спільної межі з будинком № НОМЕР_1 у розмірі 4,0 м (що на копії ескізу умовно позначено літерами А, Б), від кута житлового будинку до спільної межі з будинком № НОМЕР_1 у розмірі 4,3 м (що на копії ескізу умовно позначено літерами В, Г), від фундаменту в глибині будинку до спільної межі з будинком № НОМЕР_1 у розмірі 0,5 м (що на копії ескізу умовно позначено літерами Д, Е); зобов'язати відповідачів встановити тверді межі та відновити межові знаки між будинками у визначених вище розмірах.

У грудні 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 пред'явили зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, в якому просили встановити межу між будинками № НОМЕР_2 та АДРЕСА_2. Вимоги мотивували тим, що вони є власниками житлового будинку № НОМЕР_1 згідно з договором купівлі-продажу від 3 липня 2001 року. У 2008 році вони звернулися до Канівської міської ради із заявою про безоплатну передачу їм у приватну власність земельної ділянки площею 5,97 кв.м за цією адресою. Підписання акту погодження меж було узгоджено з ОСОБА_3 як із суміжним землекористувачем. Проте комісією Канівської міської ради встановлено невідповідність існуючих меж між вище зазначеними будинками. Тому просили про задоволення позову.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено: встановлено межу між земельними ділянками, розташованими по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за фактичним їх використанням відповідно до існуючої межової споруди.

У касаційних скаргах Канівська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позору та відмови в задоволенні зустрічного позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами, які є землекористувачами сусідніх земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та № НОМЕР_1 у м. Каневі Черкаської області, склався певний порядок користування землею, якого сторони дотримувалися на протязі тривалого проміжку часу, при цьому існуюча між сусідніми житловими будинками межова споруда на бетонній основі була встановлена ОСОБА_3 Сторонами не надано суду доказів того, що межі, визначені в акті погодження меж земельної ділянки, не співпадають з межами, зазначеними в технічній документації, а тому межі мають бути встановлені за фактичним використанням земельної ділянки.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, є власниками будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_6, ОСОБА_7 - власники будинку № НОМЕР_1 за вказаною адресою.

Між сторонами виник спір щодо встановлення меж між їхніми земельними ділянками, на якій розташовані будинки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) , згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Суди у порушення вимог статей 214- 215, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернули; не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; не перевірили чи встановлювались межі землекористування в натурі; чи належить до компетенції суду встановлення меж земельних ділянок та чи вирішувалось таке питання органом місцевого самоврядування.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення в не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.