Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2011 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що 23 грудня 2008 року ним було надано ОСОБА_4 у позику 91000 грн. строком до 23 грудня 2009 року на придбання квартири. На підтвердження отримання коштів відповідачем була написана розписка. Так як, ОСОБА_4 позику не повернула, просив задовольнити позов.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 8 вересня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на корись ОСОБА_3 борг в сумі 143 469 грн. та судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та стягуючи на користь ОСОБА_4 143 469 грн., суд апеляційної інстанції виходив із офіційного курсу долара США згідно даних Національного банку України станом на момент звернення до суду.

Між тим, з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки ОСОБА_4 від 23 грудня 2008 року вона отримала від ОСОБА_3 91 000 грн., що еквівалентно 18000 доларам США, строком на один рік до 23 грудня 2009 року.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до тексту розписки від 23 грудня 2008 року відповідач взяла у борг 91 000 грн., що на час її складання, було еквівалентно 18 000 дол. США.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позов та стягуючи з відповідача суму 143 469 грн., виходив із офіційного курсу долара США згідно даних Національного банку України станом на момент звернення до суду, не врахував зазначених положень закону та того, що умовами розписки не було передбачено, що отримані 91000 грн. підлягають поверненню в сумі, що еквівалентна 18 000 доларів США на момент звернення позивача з позовом.

Інших доказів про те, що відповідач повинна повернути позивачу 18 000 дол. США або кошти в гривнях, в еквіваленті цієї суми, позивачем не подано.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст.ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.