Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,

Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного вищого навчального закладу «Донецький університет економіки та права» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 8 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2011 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним наказу про перевід на іншу посаду, відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що з 1 вересня 2003 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Спочатку працювала старшим викладачем, а з 1 вересня 2006 року призначена за її згодою на посаду доцента кафедри суспільствознавства за контрактом. У зв'язку зі змінами в організаційній структурі факультету, кафедру суспільствознавства перейменували у кафедру лінгвістики і суспільствознавства. На 2008-2009 рік контракт з нею не укладався, однак вона була допущена до роботи за попередньою посадою. Згодом їй стало відомо, що наказом № 102-к від 1 вересня 2008 року вона була переведена на посаду старшого викладача гімназії "Сузір'я". Вважає, що зміни в організаційній структурі, як це передбачено спірним наказом, не мають відношення до її посади, тому вказаний наказ незаконний.

В процесі розгляду справи в грудні 2010 року ОСОБА_3 подала позовну заяву, в якій просила також визнати незаконним наказ № 68-к від 31 серпня 2009 року, яким вона звільнена з посади старшого викладача з 31 серпня 2008 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінчення строку дії контракту. Вимоги в цій частині обґрунтовувала тим, що після 31 серпня 2008 року вона була допущена до роботи, виконувала свої трудові обов'язки, тому не могла бути звільнена з часу закінчення строку дії раніше укладеного з нею контракту.

Посилаючись на відсутність підстав для застосування п. 2 ст. 36 КЗпП України позивач вважає, що має право на поновлення на посаді доцента кафедри лінгвістики та суспільствознавства, отримання компенсації за роботу на нижчій посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до винесення рішення по суті позовних вимог, стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 8 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_3 з п. 2 ст. 36 КЗпП України на п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, підставою для відмови в задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання незаконними наказів № 102-к від 1 вересня 2008 року, № 68-к від 31 серпня 2009 року став пропуск позивачем строків на звернення з заявою про вирішення трудового спору, встановлених ст. 233 КЗпП України.

В апеляційній скарзі на вказане судове рішення позивач зазначала, що строки на звернення з позовом до суду нею дотримані.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на порушення положень ст. 315 ЦПК України в ухвалі, постановленій за результатами розгляду апеляційної скарги, не зробив жодних висновків щодо дотримання строків на звернення до суду з позовом в частині вирішення спору про визнання незаконним звільнення, мотивів відхилення доводів ОСОБА_3 в цій частині не навів.

Не зроблено ніяких висновків в ухвалі апеляційного суду щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач була допущена до роботи і після закінчення строку дії укладеного з нею 31 серпня 2008 року контракту, в зв'язку з чим не могла бути звільнена з цієї дати з підстав, передбачених п. 2 ст. 36 КЗпП України, а зміна судом першої інстанції формулювання звільнення на п. 6 цієї статті є незаконною, оскільки відповідач звільнення працівника з обставинами, за яких можливе проведення звільнення на підставі цієї норми, не пов'язував.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 304, 315 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та перевірки законності ухваленого судом першої інстанції рішення, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до цього суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до цього суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.