розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 9 лютого 2011 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частину нежитлових приміщень АДРЕСА_1.

У лютому 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на спірні нежитлові приміщення.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 9 лютого 2011 року, визнано право власності за ОСОБА_4 на Ѕ частини нежилого приміщення 1-го поверху під № 3-1-:3-7 в літ. «А-16», загальною площею 50,9 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спільно набутого майна подружжя. В позові ОСОБА_5 про визнання права власності відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1987 року до 1994 року та з 26 листопада 1999 року до 15 серпня 2006 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 вересня 2002 року ОСОБА_5 була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

В період до листопада 2003 року квартира була реконструйована в нежилі приміщення 1-го поверху під № 3-1-:3-7 в літ. «А-16», загальною площею 50,9 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1.

Рішенням Харківської міської ради № 53 від 15 січня 2003 року на квартиру видано нове свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_5

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне майно було придбане подружжям під час шлюбу, спірна квартира була звичайним жилим приміщенням, призначеним для проживання. Позивач зареєструвався в квартирі, уклав з ВАТ «Укртелеком» договір про надання телефонних послуг.

Разом з тим, суд вказав, що доказів того, що подружжям квартиру було придбано саме для ведення підприємницької діяльності, ОСОБА_5 не надано, позивач від придбаного майна на користь дружини не відмовлявся, окремої угоди щодо належності цього нерухомого майна, порядку користування ним - подружжям не укладалось.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Заперечуючи проти позову та звертаючись з зустрічним позовом, ОСОБА_5 обґрунтовувала свої вимоги тим, що грошові кошти на придбання квартири у розмірі 70 000 доларів США були позичені нею у ОСОБА_6 на підставі розписки від 20 вересня 2002 року, про що було відомо позивачу, у зв'язку з розірванням шлюбу боргові зобов'язання не були нею виконанні, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2006 року заборгованість була стягнута з неї на користь ОСОБА_6, між нею та ОСОБА_6 було укладено мирову угоду від 18 травня 2010 року, яка була затверджена ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2010 року, а також ОСОБА_5 просила замінити її належним відповідачем, оскільки вона не є власником спірного майна з тих підстав, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2010 року постановлено, що з моменту набуття чинності мировою угодою ОСОБА_6 набуває права власності на наступне нерухоме майно: нежилі приміщення 1-го поверху під № 3-1-:3-7 в літ. «А-16», загальною площею 50,9 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, відкидаючи доводи ОСОБА_5 про те, що вона не є власником спірного майна щодо до якого заявлено позов про розподіл, що встановлено ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2010 року (а.с.182), суд першої інстанції, не навів мотивів, з яких вважав відсутніми факти, якими обґрунтовувались вимоги за зустрічним позовом та заперечення за первісним позовом, не зазначив доводів, з яких відхилив вказані докази та не навів нормативно-правових актів, які слід було застосувати до спірних правовідносин (ст. 215 ЦПК України).

Суд апеляційної перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не з'ясував чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

При цьому, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За вказаних обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 9 лютого 2011 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.