розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа публічне акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» про визнання права власності, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року,-

У серпні 2011 року позивач звернулась до суду із позовом про визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивувала тим, що спірна квартира була придбана нею і відповідачем під час шлюбу, зареєстрована на праві власності за її чоловіком, тому вона має право на її Ѕ частини відповідно до ст. 61 СК України. Звернення до суду обумовлене тим, що відповідач має непогашені боргові зобов'язання на загальну суму 8 807 807,02 гривень, відповідно до виконавчих листів виданих за рішеннями судів, органами ДВС відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно відповідача, в тому числі на зазначену квартиру, тому просила захистити її майнові інтереси шляхом визнання права власності на Ѕ частину подружнього майна.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що сторони у справі з 28 вересня 2007 року по 05 лютого 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.8-9). 24 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 500 000,00 доларів США на купівлю квартири АДРЕСА_1.

Цього ж дня, між ОСОБА_4 та ЗАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», укладено другий кредитний договір, згідно якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 2 500 000,00 грн. на купівлю квартири АДРЕСА_1.

24 жовтня 2007 року між ЗАТ «Позняки-Жил-Буд» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу цієї квартири.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами, між ЗАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» та ОСОБА_4 24 жовтня 2007 року, укладено договір іпотеки, згідно умов якого останній передав в іпотеку банку вказану квартиру.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оскільки квартира придбана ОСОБА_4 в період шлюбу з позивачкою, вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу на загальних підставах, визначених нормами СК України (2947-14) .

Проте, погодитися з висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.3.ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям в кредит, є спільною сумісною власністю чоловіка і дружини.

Відповідно до ст. 65 СК України договір,укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Зазначені норми встановлюють, що дружина та чоловік, незалежно від припинення шлюбу мають рівні права і обов'язки щодо спільно нажитого майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця ВДВС Головного управління юстиції у м. Києві від 18.01.2011 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за двома кредитними договорами, укладеними з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» на загальну суму 8807807,0 гривень. Для забезпечення погашення заборгованості 08 червня 2011 року накладено арешт на спірну квартиру.

Відповідно до п.п.23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. При поділі майна також враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4.ст. 65).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув. Апеляційний суд помилки суду першої інстанції не виправив та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі наведеного, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами відповідних норм матеріального права та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.