розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «ЗАЗ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Тітан-Трейд», ОСОБА_4, ОП ЗМБТІ про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Тітан-Трейд» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2010 року,

У вересні 2006 року ЗАТ «ЗАЗ» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Тітан-Трейд», ОСОБА_4, ОП ЗМБТІ про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації.

Рішенням Комунарівського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2010 року, позов ЗАТ «ЗАЗ» задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Тітан-Трейд».

Зобов'язано ОП ЗМБТІ скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, придбане за договором від 23 березня 2006 року за ТОВ «Тітан-Трейд».

У касаційній скарзі ТОВ «Тітан Трейд» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень, із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 жовтня 2010 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ЗАТ «ЗАЗ» до ТОВ «Тітан-Трейд», ОСОБА_4, ОП ЗМБТІ про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) .

Відповідно до п. 2 розділу ХІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 23 березня 2006 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Тітан-Трейд» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5

Згідно договору купівлі-продажу зазначено, що нерухоме майно, що є предметом договору, належить продавцеві - ОСОБА_4 на праві власності на підставі рішення Жовтневого районного суду від 6 лютого 2006 року у справі № 2-1131/2006, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 27 лютого 2006 року, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27 лютого 2006 року №9949094 та №9949337 (а.с.18).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, не сторона оспорюваного договору ЗАТ «ЗАЗ» є заінтересованою особою та обґрунтовано заперечує дійсність вказаного договору, рішення Жовтневого районного суду від 6 лютого 2006 року, на підставі якого було визнано право власності за ОСОБА_4, скасовано ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2008 року, справу повернуто на новий розгляд та в подальшому рішенням Комунарівського районного суду від 23 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Тітан-Трейд», ОП ЗМБТІ, треті особи: ЗАТ «ЗАЗ», Запорізька міська рада, відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на об'єкти нерухомості, про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Внаслідок чого, суди попередніх інстанцій, вважали, що на момент укладення договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4 не мав законних підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно, а тому не мав правових підстав для укладання правочину по його відчуженню відповідно до ст. 658 ЦК України, та дійшли висновку, що спірний договір є недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки в момент його вчинення сторонами не дотримано вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним спірного договору, суди не звернули уваги на те, що нерухоме майно на момент вчинення оспорюваного правочину належало продавцю ОСОБА_4 на праві власності на підставі рішення Жовтневого районного суду від 6 лютого 2006 року у справі № 2-1131/2006, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 27 лютого 2006 року, та не врахували, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судами відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, посилаючись на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2009 року (а.с 238), суди не зазначили, чи набрало це рішення законної сили, залишивши поза увагою те, що в матеріалах справи знаходиться не завірена належним чином копія зазначеного судового рішення.

Разом з тим, обґрунтовуючи позов ЗАТ «ЗАЗ», яке не є стороною оспорюваного договору, посилалося на те, що товариство є заінтересованою особою, його права порушуються оспорюваним договором, оскільки нерухоме майно, що було відчужене за оспорюваним договором, розташоване на земельній ділянці, яка частково заходить за межі ділянки, раніше наданої ЗАТ «ЗАЗ», а також захоплює значну частину земельної ділянки, на отримання в оренду якої товариство претендує на законних підставах.

Проводячи оцінку поданих сторонами доказів, суди попередніх інстанцій зазначені вище обставини залишили поза увагою, не навели мотивів, з яких вважали встановленими факти, якими обґрунтовувались позовні вимоги, внаслідок чого не з'ясували правовий статус земельних ділянок та яким чином спірне майно виходить за межі ділянки ЗАТ «ЗАЗ».

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про захист порушеного права на підставі ст. 215 ЦК України суди попередніх інстанцій в порушення ст.ст. 213, 214 ЦПК України не встановили яке нереалізоване право позивача порушене, не визначилися із нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшли до передчасного висновку про наявність порушеного права позивача та необхідність його захисту.

За вказаних обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тітан-Трейд» задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 1 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2010 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.