розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 листопада 2009 року

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з указаним позовом, в якому просили усунути перешкоди у користуванні приватною власністю - будівлею за адресою: АДРЕСА_2, шляхом знесення гаража за адресою : АДРЕСА_1 та стягнути на їх користь завдану моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн., матеріальну шкоду у розмірі 668 грн. та судові витрати.

Свої вимоги мотивували тим, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового АДРЕСА_2. Відповідачка ОСОБА_3 проживає у АДРЕСА_1, який розташований на сусідній земельній ділянці. У 2006 році ОСОБА_3 побудувала у себе в домоволодінні гараж, який, на їх думку, побудовано з грубим порушенням узгодженої схеми забудови та санітарних норм, у зв'язку з чим порушила права позивачів, оскільки зведена споруда повністю перекриває доступ сонячного світла в їх житлові приміщення. Такими незаконними діями відповідача їм було завдано також моральну шкоду.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 3 вересня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Усунено перешкоди в праві користування приватною власністю - будівлею за адресою АДРЕСА_2 шляхом знесення гаража за адресою АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_3

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 листопада 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задоволено.

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 3 вересня 2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і стягненні судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю та стягнення судових витрат відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду, та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року на підставі п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що спірна споруда є самочинно побудованою, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, підлягає знесенню.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що рішення суду першої інстанції про знесення гаража є передчасним, оскільки він побудований на відповідній земельній ділянці, що належить відповідачці і відповідним чином зареєстрований як новобудова, а також органами державної влади питання про знесення гаража відповідно до вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України не ставилося.

Установлено й це убачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини жилого будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2.

ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка з жилим будинком та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2.

30 березня 2006 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на будівництво гаража на території належної їй садиби.

20 листопада 2006 року новобудова - гараж зареєстрована та внесена в технічну документацію відповідно до технічного паспорта, виданого КП Полавське БТІ «Інвентаризатор».

Відповідно до висновку будівельно - технічної експертизи № 174 -08 від 4 червня 2008 року порушень інсоляції в АДРЕСА_2 в наслідок розташування двоповерхової будівлі з гаражем по АДРЕСА_1 не виявлено.

Суд апеляційної інстанції, належним чином перевіривши докази, дійшов вірного висновку, що гараж не є самочинним будівництвом, оскільки його побудовано на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3, з дотриманням процедури забудови та реєстрації новобудови.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі, споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, та дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно абзаців 1, 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Також позивачі не надали суду достатніх доказів про те, що відповідач, збудувавши зазначений гараж, будь - яким чином позбавив їх можливості користуватися та розпоряджатися належним їм нерухомим майном, що передбачено ст. 391 ЦК України, відповідно до вимог якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ