розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області до ОСОБА_1, треті особи: Білгород - Дністровський державний аграрний технікум, громадське об'єднання громадян «Івушка», Білгород-Дністровська районна рада про знесення самочинного будівництва та повернення землі та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної дміністрації, треті особи: громадське об'єднання громадян «Івушка», Білгород-Дністровський державний аграрний технікум, про визнання договору оренди здійсненим за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2011 року,

У червні 2007 року прокурор звернувся до суду з указаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво на території бази відпочинку «Івушка», розташованої на землях, які належать державі, просив суд зобов'язати відповідача знести самочинно споруджену будівлю, повернути земельну ділянку власнику.

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору оренди земельної ділянки здійсненим. Посилався на те, що з 1970 року на земельній ділянці площею 12 кв.м. з дозволу адміністрації та профкому Білгород-Дністровського аграрного технікуму, в оренді якого перебувала зазначена земельна ділянка, ним побудовано тимчасовий дерев'яний літній будинок. Ним постійно сплачувалася орендна плата орендодавцю на протязі користування земельною ділянкою.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2011 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 також відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської державної адміністрації.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні основного та зустрічного позовів, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вимоги позивача за основним позовом стосовно того, що відповідач ОСОБА_1 самовільно здійснив будівництво спірного об'єкту на території бази відпочинку «Івушка» є безпідставними, оскільки суду в підтвердження заявлених вимог не було надано достатньо доказів, також судом не встановлено самочинного будівництва.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами установлено, що на підставі договору № 4 на право тимчасового користування землею від 7 квітня 1995 року Білгород - Дністровська районна рада народних депутатів на підставі рішення від 13 березня 1995 року за № 72-Р надала, а Білгород - Дністровський сільськогосподарський технікум прийняв у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 342 кв.м. на умовах оренди строком на один рік для використання під заклад відпочинку.

За договором оренди земельної ділянки від 21 квітня 2000 року Білгород - Дністровська рада надала в оренду Білгород - Дністровському сільськогосподарському технікуму вищевказану земельну ділянку строком на чотири роки.

Відповідно наказу № 34 від 18 серпня 1998 року та наказану № 4 від 10 квітня 2000 року вищевказана земельна ділянка була передана у тимчасове користування громадському об'єднанню «Івушка» для обслуговування бази відпочинку «Івушка» для робітників технікуму, пенсіонерів та їх сімей.

Громадське об'єднання громадян «Івушка» зареєстровано 6 червня 2002 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, та постійно сплачує відповідні кошти за оренду землі.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач ОСОБА_1 здійснив будівництво будинку на території бази відпочинку «Івушка», що розташована на території Будацької коси, м. Білгород-Дністровський, Одеська область.

Інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю по Білгород - Дністровському району ОСОБА_1 був виданий припис № 00036 від 23 квітня 2007 року з пропозицією знести самовільно побудовану будівлю.

За невиконання вищевказаного припису ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про основи містобудування», ст. 125 Земельного кодексу України заборонено приступати до використання земельної ділянки до встановлення границь у натурі, одержання документа, що засвідчує право на нього, і державної реєстрації.

Згідно ст. 29 Закону України «Про планування й забудову територій» право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів для проведення земляних робіт посвідчується дозволом на виконання будівельних робіт, який надається на підставі: проектної документації; документа, що засвідчує право власності на користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою; угоди про право забудови земельної ділянки; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої держаної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування; комплексного висновку державної інвестиційної експертизи; документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), без одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстраціїї забороняється.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Крім того, відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

У даному випадку власником вказаної земельної ділянки є держава в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З матеріалів справи убачається, що відповідного дозволу на виконання відповідачем будівництва будинку не видавалось. Будівництво здійснювалось без належних документів, що засвідчують право землекористування, і дозволу інспекції Державного архітектурно - будівельного контролю.

Таким чином, суди попередніх інстанцій при розгляді як основного так і зустрічного позовів не дотримались встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Ураховуючи викладене судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.