розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Мегабанк», ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації м. Львова про визнання договору поруки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2011 року,

У червні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання недійсними договорів поруки від 26 червня 2007 р., 10 вересня 2007 р., 26 жовтня 2007 р., 3 березня 2008 р., 31 березня 2008 р., 6 травня 2008 р., 20 травня 2008 р., 12 червня 2008 р., 23 червня 2008 р., 16 липня 2008 р., 21 серпня 2008 р., 23 вересня 2008 р., укладеними між ОСОБА_5 та публічним акціонерним товариством «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк»), недійсними.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вищезазначені договори поруки були укладені її чоловіком ОСОБА_5 в забезпечення виконання умов 13 кредитних договорів, укладених між ПАТ «Мегабанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська Лізингова компанія» (далі - ТОВ «Львівська Лізингова компанія»). Посилаючись на те, що про укладення договорів поруки її чоловіком, їй було невідомо, що зазначені договори укладені без її згоди та без згоди органу опіки та піклування, а й тому порушують права її та її неповнолітньої дитини.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 2 статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 2 статті 73 Сімейного кодексу України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що вищезазначеними правовими нормами визначено, що порука є угодою про прийняття поручителем перед третьою особою обов'язку за виконання боржником зобов'язань перед кредитором та встановлення відповідальності за невиконання зобов'язань за договором боржником, шляхом відшкодування кредитору заборгованості у грошовій формі чи майном, належним поручителю на праві особистої власності. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, яке належить поручителю, у тому числі і на праві спільної сумісної власності подружжя, в зв'язку з чим договір поруки не створює обов'язків для інших осіб, окрім сторін за цим договором.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що права позивачки не порушені, позовні вимоги не обґрунтовані, оскільки згода подружжя необхідна у разі розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, згода одного з подружжя на укладення договору поруки не є необхідною.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2011 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2011 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,