розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, житлово-будівельного кооперативу № 3 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/6 частину квартири у порядку спадкування за законом, визнання недійсними рішення правління кооперативу, рішення загальних зборів кооперативу, розпорядження міського голови в частині приватизації квартири та свідоцтва про право власності на нерухоме майно за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 1 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2011 року та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2011 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5; визнання недійсними рішення правління житлово-будівельного кооперативу № 3 від 30 квітня 2008 року № 19, розпорядження міського голови від 11 червня 2008 року № 364р в частині приватизації квартири у будинку АДРЕСА_1, свідоцтва про право власності на нерухоме майно на вказану квартиру, виданого 1 липня 2008 року на ім'я ОСОБА_4

Підтримуючи раніше заявлені вимоги, позивачка також просила про визнання квартири АДРЕСА_1, житловою площею 43,00 кв.м, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4; визнання недійсним рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу від 27 грудня 2008 року № 3 в частині п. 3 «Різне».

Позивачка посилалася на те, що вона зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1, сплачує оплату за користування квартирою та комунальні послуги. Крім неї у квартирі мешкають її мати, ОСОБА_4 та її донька, ОСОБА_6, а також раніше проживав батько, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Їй стало відомо про, що на підставі розпорядження міського голови від 11 червня 2008 року № 364-р ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 від 1 липня 2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, ОСОБА_5 Після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину вказаної квартири.

Вважаючи, що приватизація квартири відбулася незаконно, а також, що вона має право на 1/6 частину квартири у порядку спадкування після смерті батька, позивачка просила про задоволення її позовних вимог.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 1 червня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2011 року рішення міського суду скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним рішення правління житлово-будівельного кооперативу № 3 від 30 квітня 2008 року № 19, рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу № 3 від 27 грудня 2008 року № 22 в частині п. 3, розпорядження міського голови від 11 червня 2008 року № 364р та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 1 липня 2008 року на ім'я ОСОБА_4 У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/6 частину квартири у порядку спадкування за законом відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/6 частину квартири у порядку спадкування за законом, посилаючись на неправильне застосування судами в цій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У решті - рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується.

У поданій до суду касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд виходив із того, що рішення про прийняття в члени кооперативу ОСОБА_4 та визнання її власником квартири АДРЕСА_1 прийнято неповноважним органом - правлінням кооперативу, без ухвалення рішення загальними зборами кооперативу, до того ж повноваження щодо визнання особи власником квартири не віднесено до компетенції кооперативу.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про власність», що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» та п. 6-1 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (v0009700-87) при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не врахував, що за змістом вищезазначених норм, що діяли на час виникнення права власності на квартиру у житлово-будівельному кооперативі, спільна сумісна власність членів сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу презюмується з моменту початку спільного проживання та початку виплати пайових внесків та існує до того часу, коли між членом житлово-будівельного кооперативу та членами його сім'ї існує спільна сумісна праця, тобто вони проживають однією сім'єю та ведуть спільне господарство з правами і обов'язками, передбаченими ст. 64 ЖК УРСР.

Отже з урахуванням викладеного суду слід було встановити, чи набули за таких обставин члени сім'ї ОСОБА_5 право власності на квартиру.

З урахуванням викладеного, висновки апеляційного суду зроблені з порушенням норм ст. ст. 213, 214 ЦПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ