розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві, Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру, комунального підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про визнання недійсними рішення виконавчого комітету й державного акта на право приватної власності на землю, відшкодування моральної шкоди, усунення перешкод у користуванні майном, вселення, поділ спадкового майна та визначення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 2 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2010 року,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві, Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру, комунального підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (далі - КП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор») про визнання недійсними рішення виконавчого комітету й державного акта на право приватної власності на землю, відшкодування моральної шкоди, усунення перешкод у користуванні майном, вселення, поділ спадкового майна та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Зазначав, що він в порядку спадкування є власником 11/27 частин будинку АДРЕСА_1, інші 16/27 частин цього будинку належить його братові, відповідачу у справі - ОСОБА_1

КП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор» на ім'я відповідача була видана довідка про те, що він є власником усього спірного будинку, на підставі такої недостовірної довідки було прийнято рішення про передачу ОСОБА_1 усієї земельної ділянки, на якій розташовано будинок та видано державний акт про право власності на цю землю.

Посилаючись на те, що земельна ділянка передана у власність відповідачу без урахування його права на частину будинку, що призвело до неможливості тривалий час користуватися спадщиною, чим спричинило моральні страждання, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив: поділити спадкове майно, а саме жилий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я відповідача; визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до висновку експертизи; усунути перешкоди у користуванні будинком та вселити його до спірного будинку.

рішенням Київського районного суду м. Полтави від 2 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2010 року, позов задоволено частково: визнано рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 68 від 11 лютого 2003 року про передачу у приватну власність земельних ділянок та збільшення земельної ділянки в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальною площею 1 464 кв.м; визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_1, виданий 5 березня 2003 року.

Виділено позивачу ОСОБА_1 у користування 9/20 частин будинку АДРЕСА_1, а відповідачу ОСОБА_1 11/20 частин цього будинку. Відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи 3 324-07 від 26 жовтня 2007 року, виділено ОСОБА_1 (позивачу) в основній частині жилого будинку літ. А-1 жилу кімнату 1-4 площею 20,2 кв.м на суму 32 040 грн., у веранді літ. «а» частину сіней 1 площею 2,4 кв.м, кладову 11 площею 1,5 кв.м, площею по внутрішнім обмірам 3,9 кв.м на суму 3 216 грн., по надвірним будівлям гараж літ «Г», погріб літ. «А1», Ѕ частину колодязя літ. «К», частину огорожі № 1, що складає 9/20 частин від усього об'єкту нерухомості, всього виділено ОСОБА_1 нерухомого майна на суму 50 934 грн., що більше від розміру ідеальних часток, які зареєстровані за власниками будинку на 4 490 грн.

Виділено відповідачу ОСОБА_1 в основній частині жилого будинку літ. А-1 кухню 1-2 площею 8,6 кв.м, жилу кімнату 1-3 площею 9,3 кв.м, загальною площею 17, 9 кв.м на суму 28 391 грн., у веранді літ. «а» частину сіней 1 площею 7,2 кв.м, по внутрішнім обмірам 7,2 кв.м на суму 5 937 грн., по надвірним будівлям сарай літ. «б», літня кухня літ. «Б», вбиральню літ. «в», вимощення №2 Ѕ частину колодязя, частину огорожі № 1, всього виділено ОСОБА_1 майно на загальну суму 63 066 грн. що менше від розміру ідеальної частки на 4 490 грн. та складає 11/20 частин від усього об'єкта нерухомості.

Підземну мережу газопостачання залишено у спільному користуванні.

Поділено приміщення горища згідно варіанту поділу будинку з улаштуванням другого виходу, без улаштування перегородки.

Визначено, які сторонам провести перепланування та переобладнання для обособлення виділених частин будинку.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 490 грн. - різниці в ідеальних частках та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 500 грн. понесених витрат на правову допомогу та 500 грн. витрат на проведення експертизи.

Вселено позивача ОСОБА_1 у будинок АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 30 листопада 2011 року на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За правилами ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частина 1 ст. 364 ЦК України передбачає право співвласника на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Судом установлено, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1, який залишився їм у спадщину після смерті батьків.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 скориставшись довідкою КП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор», яка містила недостовірну інформацію щодо єдиного власника будинку АДРЕСА_1, достовірно знаючи, що позивачу належить 11/26 частин цього будинку, отримав правовстановлюючі документи й оформив на своє ім'я право власності на всю спірну земельну ділянку, чим порушив законні права та інтереси позивача.

Обґрунтованість висновків судів, що ухвалили оскаржені рішення щодо поділу спадкового майна, визнання недійсним рішення виконавчого комітету і державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім'я відповідача, визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні будинком та вселення позивача до спірного будинку, сумніву не викликає.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості судового рішення в частині стягнення моральної шкоди, заслуговують на увагу.

Так, згідно зі ст. ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями

чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 3 його постанови N 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (v0004700-95) , моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, судом першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, не було прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів заподіяння йому такої шкоди відповідачем. У чому саме полягають моральні страждання позивача, останнім не доведено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Апеляційний суд при розгляді справи в апеляційному порядку не звернув уваги на допущену судом першої інстанції помилку та залишив рішення без змін.

За таких обставин судові рішення у наведеній вище частині, відповідно до ст. 341 ЦПК, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Інші доводи касаційної скарги на увагу не заслуговують як необґрунтовані.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

рішення Київського районного суду м. Полтави від 2 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 1500 грн. скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 2 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2010 року залишити без змін.