розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про поділ спільного майна подружжя,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя – квартири АДРЕСА_1.

Посилалась на те, що зазначена квартира придбана під час шлюбу з відповідачем та є спільною сумісною власністю .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Поділено майно, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Іншу Ѕ частини зазначеної квартири залишено у власності ОСОБА_4

В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2011 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, не звернув уваги на те, що спірна квартира придбана у період шлюбу з відповідачем, а відтак є спільною сумісною власністю.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, як така, що придбана у період шлюбу.

Скасовуючи вказане рішення суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира, хоч і придбана у період шлюбу, однак на кошти отримані відповідачем у борг, обов`язок по поверненню якого після розірвання шлюбу покладається саме на останнього.

Висновки апеляційного суду у цій частині суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 06 вересня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у МВРАГС управління юстиції у Вінницькій області. У період шлюбу, а саме 10 січня 2006 року, ОСОБА_4 укладено інвестиційний договір № 21 із ВАТ "Управління будівництва Хмельницької АЕС" про пайову участь в будівництві житлового будинку на 48 квартир по АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов’язався забезпечити відповідне фінансування об’єкту інвестування і прийняти у власність квартиру.

Додатковою угодою № 1 від 06 вересня 2007 року визначено вартість квартири – 264 960 грн.

Право власності на спірну квартиру відповідно до свідоцтва про право власності № 426 від 29 листопада 2007 року зареєстровано за ОСОБА_4

26 грудня 2008 року на забезпечення кредитного зобов`язання за договором, укладеним між ОСОБА_4 та ВАТ "Райфайзенбанк Аваль", ОСОБА_4 за згодою ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким відповідач передав в іпотеку спірну квартиру.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ст. 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов’язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов’язань за боргами.

У разі поділу майна за ст.70 СК України, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Спірна квартира придбана відповідачем у власність під час шлюбу сторін, свідоцтво про право власності на квартиру ніким не оспорено, а відтак право на нею у рівних частках набули, як відповідач так і позивачка.

Наявність боргових зобов`язань відповідача, які виникли у період шлюбу з позивачкою, у тому числі і стосовно вказаної квартири, на правовий режим спірної квартири як спільного майна подружжя - не впливає.

Відносини щодо боргів подружжя, які виникли у період їх шлюбу, знаходяться за площиною спірних правовідносин та за змістом ч.4 ст.65 СК України не звільняють позивачку від участі у їх виконанні.

У порушення правил ст.ст. 303, 309 ЦПК України апеляційний суд, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, на вказане уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку, що погашення боргів по інвестиційному договору, по кредитному договору, по договору позики та по договору іпотеки, які були укладені у період шлюбу сторін в інтересах сім`ї, у повній мірі покладається лише на відповідача по справі ОСОБА_4

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 339 ЦПК України, підлягає скасуванню з залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2011 року скасувати та залишити в силі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2011 року.