Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Харкові ради, Харківської міської ради, третя особа Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання права користування жилим приміщенням та за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, треті особи Комунальне підприємство "Жилкомсервіс", ВГІРФО у Харківській області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у

м. Харкові ради про визнання осіб таким, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2011 року,

У листопаді 2006 року КВЖЕП Жовтневого району м. Харкова звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про розірвання договору найму жилого приміщення та виселення.

У позовній заяві вказувалось, що наймачем квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_7 Вказаний будинок визнаний ветхім. Родині ОСОБА_7 надана 4-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, вона заселена в цю квартиру та проживає в ній, проте ордер на заселення у АДРЕСА_1 не отримала, з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_2 не знімається.

Просили виселити ОСОБА_7 з родиною та зняти їх з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2, зобов’язати ОСОБА_7 отримати ордер на проживання у квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до КВЖРЕП Жовтневого району м. Харкова про визнання за нею права на користування АДРЕСА_2 посилаючись на те, що родина ОСОБА_7 складається з 7 осіб (ОСОБА_7, її чоловік та 5 дітей), а вона як мати чоловіка є восьмим членом родини. Квартира АДРЕСА_1 є занадто малою для проживання всією родиною, тому ОСОБА_7 з родиною переїхала до квартири АДРЕСА_1, а вона залишилась проживати АДРЕСА_2.

У грудні 2009 року Харківська міська рада як третя особа звернулась до суду з самостійними позовними вимогами до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та неповнолітніх дітей про визнання їх такими, що втратили право користування АДРЕСА_2.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 серпня

2010 року позов КВЖРЕП Жовтневого району м. Харкова залишено без розгляду на підставі п. 3 ст. 169 ЦПК України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 вересня

2010 року позов Харківської міської ради задоволено. Визнано ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2. Скасовано їх реєстрацію за вказаною адресою. Зобов’язано ОСОБА_7 отримати ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_1

У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2011 року позов ОСОБА_6 за її заявою залишено без розгляду.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено.

У касаційній скарзі Харківська міська рада, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Зокрема, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України судом не встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер правовідносин, що виник між сторонами, та правову норму, яка підлягає до застосування.

Так, відповідно до ч.2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Таким чином, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з наймачем та членами його сім’ї у разі наявності даних про те, що він вибув на постійне місце проживання в інше жиле приміщення.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 з родиною (вона, її чоловік, мати чоловіка ОСОБА_6, та неповнолітні доньки ) проживали у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.8).

Рішенням Жовтневого райвиконкому м. Харкова від 4 квітня 2006 року ОСОБА_7 на родину у складі 7 осіб (вона, чоловік, мати чоловіка ОСОБА_6 та 4 доньки) вирішено надати чотирьохкімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, а 5 квітня 2006 року ОСОБА_7 на весь склад сім’ї видано ордер для заселення (а.с.а.с. 9, 10).

Також судом встановлено, що ОСОБА_7, її чоловік ОСОБА_8 та доньки вселились та проживають у наданій квартирі, а ОСОБА_6 залишилась проживати в квартирі АДРЕСА_2.

Крім того встановлено, і це відповідачі також не заперечували, що вони з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_2 не знялись, ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_1 не отримували.

Звертаючись до суду з позовом, Харківська міська рада просила постановити рішення про втрату ОСОБА_7 із родиною в складі 7 осіб права користування квартирою АДРЕСА_2, та зняття їх з реєстраційного обліку за цією адресою, посилаючись на те, що відповідачі виїхали з квартири АДРЕСА_2 до іншого постійного місця проживання, отже втратили право користування нею, а також безпідставно не отримують ордер на вселення до іншого жилого приміщення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 107 ЖК України ОСОБА_7, її чоловік ОСОБА_8 та 4 доньки втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 з часу переселення до іншого постійного місця проживання.

Також суд першої інстанції вказав, що відмова ОСОБА_7 отримати ордер є незаконною, а тому ухвалив рішення про задоволення позову в цій частині.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_7 не отримала ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_1, тому нема підстав вважати, що у неї виникло законне право на користування вказаною квартирою та на укладення договору найму з власником будинку, і це свідчить про те, що ОСОБА_7 не втратила право користування квартирою АДРЕСА_2. Також апеляційний суд дійшов висновку, що, зобов’язавши ОСОБА_7 отримати ордер, суд першої інстанції порушив вимоги

ст. 672 ЦК України в частині свободи укладення договору, в даному випадку укладення договору найму.

Проте, дійшовши висновку, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 на 4 неповнолітні доньки не втратили право користування квартирою АДРЕСА_2, апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги, що ОСОБА_7 не заперечувала, що вона з родиною змінила місце проживання та переїхали до квартири АДРЕСА_1, вони проживають в ній, отже у сенсі ст. ч.2 ст. 107 ЖК України вибули на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення.

З огляду на те, що апеляційний суд в частині відмови у позові щодо визнання ОСОБА_7, ОСОБА_8 та їх неповнолітніх доньок такими, що втратили право користування жилим приміщенням, ухвалив рішення без дотримання норм ст. 107 ЖК України, тобто помилково скасовував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, то відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з залишенням в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

Разом з тим апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки судами вірно встановлено, що вона не переїхала до іншого помешкання, отже фактично у сенсі ст. 107 ЖК України договір найму вона не розривала та до іншого жилого приміщення на постійне місце проживання не вибувала.

У цій частині позову права Харківської міської ради можуть бути захищені іншим шляхом відповідно до фактичних обставин справи та правовідносин, які фактично виникли між сторонами.

Крім того, апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові в частині зобов’язання ОСОБА_7 отримати ордер. Додатково до висновку апеляційного суду у цій частині слід зазначити, що відповідно до п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) , ордер є дійсним протягом 30 діб і цей строк поновленню не підлягає.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, у становивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції повністю або частково скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції повністю або в тій частині, в якій воно було помилково скасовано.

З огляду на наведене, керуючись ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 лютого

2011 року в частині відмови у визнанні ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 вересня 2010 року.

В решті рішення апеляційного суду апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.