розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Закритого акціонерного товариства "Донгорбанк", Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, треті особи: Відділ земельних ресурсів Волноваського району Донецької області, Волноваський районний відділ Донецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру, про визнання нечинним Державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним іпотечного договору та визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 30 березня 2011 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із значеним позовом, посилаючись на те, що 30 червня 2004 року на підставі договору дарування ОСОБА_6 подарувала йому житловий будинок № 10 з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,6387 га, яка не була приватизована. Згідно п. 1.8 договору на підставі ст. 377 ЦК України до нього переходить право власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, та частину ділянки, необхідну для його обслуговування, без зміни її цільового призначення. Тому вважає, що разом з будинком до нього перейшли права і на земельну ділянку розміром 0,25 га, на якій розташоване це господарство, тому Андріївська сільська рада не мала законних підстав для видачі 25 серпня 2008 року ОСОБА_6 Державного акту на право власності на вказану земельну ділянку. Оскільки ОСОБА_6 за іпотечним договором від 12 червня 2008 року для забезпечення грошових зобов’язань ОСОБА_7 за кредитним договором передала ЗАТ "Донгорбанк" в іпотеку вказану земельну ділянку, на яку неправомірно оформила право власності, такий договір слід визнати недійсним.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 22 листопада 2010 року позов задоволено.

Визнано нечинним Державний акт № ЯЕ №721789 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_6 25 березня 2008 року Андріївською сільською радою Волноваського району Донецької області.

Визнано недійсним іпотечний договір № 151/08И від 12 червня 2008 року, укладений між ЗАТ "Донгорбанк" та ОСОБА_6, про передачу в іпотеку земельної ділянки розміром 0,25 га АДРЕСА_1.

У визнанні за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 30 березня 2011 року рішення місцевого суду скасовано.

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ЗАТ "Донгорбанк", Андріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, треті особи: Відділ земельних ресурсів Волноваського району Донецької області, Волноваський районний відділ Донецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру, про визнання нечинним Державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним іпотечного договору № 151/08И, укладеного 12 червня 2008 року між ОСОБА_6 та ЗАТ "Донгорбанк", відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно договору дарування жилого будинку, посвідченого державним нотаріусом Волноваської держнотконтори Донецької області 30 червня 2004 року, за реєстровим № 2-963, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,6387 га, з наступними характеристиками: А1-жилий будинок, житловою площею 36,30 кв.м з господарськими та побутовими спорудами та будівлями: а-сіни, а1-ганок, Б-літня кухня, б-сіни, Д- сарай, г-льох, ж-туалет, огорожа, І – замощення.

Згідно п.1.8 цього договору до обдаровуваного, який придбав житловий будинок з надвірними будовами, згідно ст. 377 ЦК України переходить право власності (або користування) на земельну ділянку, на якій вони розміщені та частину ділянки, необхідну для його обслуговування, без зміни її цільового призначення. Зміст ст.ст. 116, 120 Земельного Кодексу України сторонам роз’яснено.

Право власності ОСОБА_4 на цей будинок зареєстровано у Волноваському БТІ 30 червня 2004 року (а.с.6-7).

З матеріалів справи також вбачається, що 9 листопада 1994 року ОСОБА_8 одержала державний акт на право приватної власності на землю розміром 0,6387 га в АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 її дочка ОСОБА_6 отримала у власність жилий будинок під АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,6387 га в межах згідно з планом за адресою. АДРЕСА_1.

Як зазначалося вище, 13 червня 2004 року ОСОБА_6 подарувала належний їй жилий будинок в АДРЕСА_1 позивачу.

26 березня 2006 року ОСОБА_6 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки розміром 0,3887 га та 0,25 га за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,6837 га.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_6 15 березня 2008 року, такий виданий на земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.11).

Відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору дарування) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого безпідставно не погодився суд апеляційної інстанції, вірно вважав, що після укладення договору дарування житлового будинку, ОСОБА_6 неправомірно отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,250 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно суд першої інстанції вірно вважав, що зазначена земельна ділянка не могла бути предметом іпотеки по іпотечному договору № 1510811, укладеному 20 червня 2008 року, оскільки право власності на таку перейшло до позивача з моменту укладення договору дарування розташованого на ній житлового будинку з надвірними спорудами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору дарування) під час переходу права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди, та вважав, що перехід права власності на житловий будинок не є безумовною підставою для автоматичного виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Виходячи із зазначених обставин вважав, що правові підстави для задоволення позову ОСОБА_4 відсутні.

При цьому апеляційний суд не взяв до уваги, що правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомий об’єкт, одночасно є підставою для переходу права на землю, тому видача державного акту на право приватної власності на земельну ділянку попередньому власнику житлового будинку після його відчуження, не відповідає вимогам закону.

Таким чином суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку 0,250 га та визнання недійсним договору іпотеки зазначеної земельної ділянки, й обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог про визнання права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_4, оскільки останній не позбавлений можливості звернутися за оформленням такого права в передбаченому законом порядку.

Оскільки апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене з додержанням вимог процесуального та матеріального права, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.