розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов’язання до вчинення дій, за касаційною ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов’язання до вчинення дій.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 4 квітня 2011 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Зобов’язано ОСОБА_4 повернути самовільно зайняту ним частину земельної ділянки, площею 0,0404 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 148950 від 28 квітня 2009 року. Зобов’язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні вказаною земельною ділянкою. Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов’язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 4 квітня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні її позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції, з посиланням на ст.158 ЗК України та наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376 (z0391-10) , яким затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками ( наказ зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686 (za391-10) ), вважав, що спір про відновлення межі земельної ділянки повинен розглядатися органом місцевого самоврядування, якщо після звернення власника до виконавця, який здійснює роботи із землеустрою та топографо-геодезичних робіт той не провів таких робіт.

Однак, вказані висновки зроблені за неправильного застосування норм матеріального права та неврахування норм процесуального закону.

Положення ст.158 ЗК України щодо можливості розгляду земельних спорів окрім судів і іншими уповноваженими на те органами державної влади та місцевого самоврядування слід розглядати у взаємозв’язку з вимогами ст. 124 Конституції України, якою передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Земельний кодекс України (2768-14) містить вичерпний перелік органів, які мають виключне право вирішувати окремі питання у сфері земельних правовідносин.

Розгляд питання про відновлення меж земельних ділянок відповідно до вимог ст.ст.106, 107 ЗК України не є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 15 ЦПК України в порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних правовідносин.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що у своєму позові ОСОБА_3 просила усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою по АДРЕСА_1, а відновлення межових знаків зазначала як спосіб захисту порушеного права, що відповідає вимогам п.б ч.3 ст.152 ЗК України.

Тому рішення суду апеляційної інстанції про відмову у позові про поновлення права власності на земельну ділянку підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 правомірно послався на ту обставину, що право власності на земельну ділянку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 28 квітня 2009 року. ( а.с.5).

Відповідно до п.2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 18.05.2010 за N 376 (z0391-10) , межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості.

Згідно до п.2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах N 43 від 04.05.99 (z0354-99) із змінами від 16.03.2009 роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності:

? підготовчі роботи;

? встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;

? складання кадастрового плану земельної ділянки;

? заповнення бланка державного акта.

За п. 2.3. цієї Інструкції (z0354-99) , межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості.

Тобто, вимоги однієї та іншої Інструкції передбачають, що межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами та відповідають вимогам Інструкції (z0391-10) про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками щодо порядку винесення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), у п.п.4.2, 4.3 якої зазначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) документації із землеустрою.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про зобов’язання повернути ОСОБА_3 самовільно зайнятої ділянки площею 0,0404 га, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2009 року, зважив на вказані вимоги Інструкції (z0391-10) , врахував, що при виготовленні Державного акту складалася відповідна земельно-кадастрова документація та вимоги ч.1 ст.107 ЗК України, за якою основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було помилково скасоване законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке залишається у силі.

Керуючись статтями 333, 335, 336. 339, 343, 344, 345. 349 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -