розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконкому Керчинської міської ради Автономної Республіки Крим про визначення місця проживання малолітньої дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року,

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Керчинської міської ради Автономної Республіки Крим, в якому з урахуванням змінених в ході розгляду справи позовних вимог, просила визнати місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею на території Російської Федерації.

Рішенням Керчинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2011 року у позові ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2011 року скасовано.

Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітньої дитини – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір?ю на території Російської Федерації задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір’ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування судових витрат 169 грн. 75 коп..

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з?ясувавши обставини справи, давши їм відповідну оцінку, дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_3 факту того, що у м. Керчі за теперішньою адресою проживання для дитини немає умов повноцінного її виховання. Мати і батько, яких любить донька, знаходяться поруч з дитиною, шлюб між собою не розірвали. ОСОБА_3 має у м. Керчі роботу. Відповідач приймає заходи щодо отримання заробітку, про дитину турбуються її дід і баба – батьки відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог апеляційний суд виходив із того, що наведені правові норми та обставини справи: достатнє матеріальне забезпечення ОСОБА_3, наявність умов для проживання та нормального розвитку дитини за місцем проживання позивачки на час вирішення спору, належне ставлення позивачки до виконання своїх батьківських обов?язків, що свідчать про можливість ОСОБА_3 забезпечувати нормальний всебічний розвиток дитини та створення належних умов для її виховання, з урахуванням статі, віку дитини, яка потребує саме материнської турботи, її прихильності до матері, є обґрунтованою та правомірною підставою для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір?ю без зазначення конкретної адреси, що максимально відповідатиме інтересам семирічної дівчинки.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі з 1 лютого 1997 року (а.с. 6).

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Як вбачається із матеріалів справи, дитина разом з матір?ю та батьком проживає в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 120, 123).

Малолітня ОСОБА_5 навчається у школі, відвідувала Центр розвитку особистості "Гармонія". Вихованням дитини займаються як її мати так і батько, які обидва характеризуються позитивно, що випливає з довідки Центру розвитку особистості "Гармонія", так і з характеристик на позивача і відповідача від їх сусідів, характеристик з міліції та з місця роботи (а.с. 26-28, 55, 56).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Виконкому Керченської міської ради Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2010 року зазначено про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір?ю ОСОБА_3 (а.с. 103).

Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов?язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров?я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов?язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до принципу статті 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір?ю.

Крім того, згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов?язковою є участь органу опіки і піклування, який також подає до суду письмовий висновок щодо розв?язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до положень ст. 214 Сімейного кодексу України, ч. 1 ст. 11 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-IV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також, до висновку Органу опіки та піклування мають бути додані документи зазначені у ч. 3 ст. 253 ЦПК України.

Висновок Органу опіки та піклування від 10.11.2010 року оформлений на бланку Виконкому Керченської міської ради Автономної Республіки Крим та скріплений печаткою, тобто відповідає законним вимогам.

З огляду на вищевикладене та матеріали справи, вбачається, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, яким скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ