розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2011 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстраційного обліку. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1982 року постійно проживає у будинку АДРЕСА_2 Першотравневого району Донецької області. Він є власником квартири АДРЕСА_1 згідно з договором дарування від 30 листопада 2009 року. У вказаній квартирі без його згоди проживають ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 За заявою попереднього власника, ОСОБА_7, у квартирі зареєстровано ОСОБА_3 Відповідачі замінили замки на вхідних дверях, чинять йому перешкоди у користуванні квартирою та систематично порушують правила співжиття. Просив суд на підставі ст. ст. 319, 321 ЦК України, ст. 116 ЖК України захистити його право власності, усунути перешкоди у здійсненні вказаного права, виселити відповідачів із жилого приміщення та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1 в м. Маріуполі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що підстави для виселення відповідачів, передбачені ст. 116 ЖК України, відсутні. Позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою підлягають задоволенню, оскільки позивач позбавлений можливості користуватися належним йому на праві власності майном у зв’язку з відсутністю у нього ключів від квартири.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно з положеннями ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 383 цього Кодексу та ст. 150 ЖК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснення ним права користування та розпорядження своїм майном.

Члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (ч. 1 ст. 405 ЦК України).

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 29 вересня 1978 року укладено шлюб, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 листопада 2009 року. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_8 згідно з свідоцтвом про право власності від 23 грудня 1993 року. За її згодою у квартирі зареєстровано ОСОБА_3 30 листопада 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено договір дарування зазначеної квартири.

Згідно з актом ЖКП "Домовик-3" від 9 грудня 2010 року у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 з дитиною, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 вказував, що у квартирі АДРЕСА_1 не мешкає, оскільки з 1982 року постійно проживає у будинку АДРЕСА_2 Першотравневого району Донецької області. Після укладення договору дарування від 30 листопада 2009 року він має намір користуватися вказаною квартирою.

Як убачається із журналів судових засідань від 25 листопада 2010 року та від 13 грудня 2010 року, представник позивача, як на підставу позову, посилався на ст. 391 ЦК України. (а.с. 53, 68). Вказане також підтверджується технічним записом судових засідань.

Згідно із ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника будинку (квартири) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз змісту вказаних правових норм дає підстави для висновку, що право члена сім’ї власника квартири на користування житлом існує лише за умови, що ця особа залишається власником житла.

Однією з підстав припинення права власності відповідно до ст. 346 ЦК України є відчуження власником свого майна.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них; не врахував, що житлові права членів сім’ї власника квартири є похідними від прав власника цієї квартири, тому припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів його сім’ї на користування цією квартирою; дійшов передчасного висновку про те, що відповідачі є членами сім’ї ОСОБА_3, і що до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст. ст. 116, 156 ЖК України.

Крім того, судом не конкретизовано яким чином відповідачі повинні усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 в м. Маріуполі.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій повинні бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13 грудня 2010 року та увалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .