Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про визнання права власності за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 грудня 2010 року,

У липні 2010 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зазначеним позовом.

Посилалась на те, що 15 квітня 2010 року між нею та ОСОБА_7 було досягнуто згоди щодо відчуження нерухомого майна – приміщення салону-перукарні, що розташований за АДРЕСА_1, приміщення 62. Згідно з домовленістю, вона, ОСОБА_6, також зобов’язувалась переоформити на себе договір кредиту та іпотеки, на що банк надав згоду. Вона передала ОСОБА_7 гроші в сумі 35 00 доларів США готівкою, про що ОСОБА_7 склала розписку. Проте через деякий час ОСОБА_7 відмовилась від укладання договору, відмовилась повертати гроші, а тому ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_7 36 144 долара США, звернути стягнення на салон –перукарню та визнати за нею право власності на приміщення салону-перукарні, що розташований за АДРЕСА_1

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 7 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 31 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи зі змісту позовних вимог сторін, згідно з положеннями ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд повинен, зокрема, вирішити такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору, укладеного 15 квітня 2010 року, між сторонами виникли лише правовідносини завдатку, правовим наслідком якого не може бути визнання права власності на нерухоме майно, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання права власності.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що між сторонами фактично укладено договір купівлі-продажу, оскільки

Березюк О.О, передала ОСОБА_7 гроші, а ОСОБА_7 передала їй приміщення, отже апеляційний суд вважав за можливе визнати цей договір дійсним та захистити право власності ОСОБА_6 на підставі ст. 16, ч.2 ст. 220, 328 ЦК України шляхом визнання її права власності на салон-перукарню.

Проте висновок апеляційний суд зробив з порушенням норм матеріального права.

За змістом ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним.

Крім того, відповідно до вимог ст. 640 ч. 3 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту такого посвідчення.

За вимогами ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору нерухомого майна такий договір є нікчемним, тобто таким, що не породжує прав та обов’язків сторін.

Визнаючи за позивачкою право власності на майно на підставі договору, який належним чином сторонами не посвідчений, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, та скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалене згідно з вимогами закону, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду.

Керуючись ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 грудня 2010 року скасувати.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 7 жовтня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.