розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до житлово-будівельного кооперативу "Надія" про визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Волинської області від 09 лютого 2011 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є членом ЖБК "Надія" і після введення будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію, на підставі проведеного розподілу між членами кооперативу (жеребкування) разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням видати ордер та приватизаційне посвідчення на зазначену квартиру, однак отримав відмову. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2010 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто з ЖБК "Надія" на користь ОСОБА_3 понесені витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 09 лютого 2011 року рішення місцевого суду скасовано.

У позові ОСОБА_3 до ЖБК "Надія" про визнання права власності на квартиру відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що рішенням загальних зборів ЖБК "Надія" від 30 січня 2006 року ОСОБА_3 був виключений з членів кооперативу, це рішення не скасоване та позивач не надав доказів, що ним викуплена спірна квартира.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Актом державної приймальної комісії, затвердженим рішенням виконкому від 29 січня 2003 року № 29 (представник забудовника ОСОБА_3 – голова правління ЖБК "Надія"), прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об’єкт - 60-ти квартирний 5-ти поверховий житловий будинок ЖБК "Надія" в АДРЕСА_1 (а.с.141-144).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2007 року, яке набрало законної сили, скасовано пункти 1 та 3 рішення загальних зборів ЖБК "Надія" від 14 вересня 2005 року в частині виключення ОСОБА_3 з членів кооперативу та повернення йому сплаченого внеску в повному обсязі (а.с.8-9).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2005 року, яке набрало законної сили 22 грудня 2005 року, ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні позову до ЖБК "Надія" про часткове скасування рішення загальних зборів ЖБК "Надія" від 1 березня 2005 року та зобов’язання видати документи (а.с.55-57). При цьому суди виходили з того, що 1 березня 2005 року на загальних зборах кооперативу (протокол № 7) при розгляді питання про заборгованість по внесках членів кооперативу було прийнято рішення не видавати документи для одержання ордерів на квартири в будинку, в тому числі на квартиру № 51 через наявність заборгованості по пайових внесках. Зазначеним рішенням було встановлено, що по квартирі № 51 існує заборгованість по сплаті пайових внесків в загальній сумі 1 395 грн. (а.с.55-56).

Згідно квитанції № 1070 від 25 січня 2006 року вказана сума пайових внесків була сплачена ОСОБА_3 на рахунок кооперативу (а.с.11).

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що предметом спору в даній справі був не розмір боргу по пайових внесках, а тому такий розмір не можна вважати встановленим, не можуть бути взяті до уваги, оскільки саме наявність боргу в зазначеному розмірі стала підставою для відмови у видачі ОСОБА_3 документів для отримання ордеру на спірну квартиру.

Інший розмір боргу ОСОБА_3 по пайових внесках кооперативом не доведений, з позовом про стягнення з нього як з члена кооперативу додаткових сум пайових внесків у зв’язку зі збільшенням загальними зборами членів ЖБК їх розміру при збільшенні будівельної вартості квартири ЖБК "Надія" не звертався.

Рішенням загальних зборів ЖБК "Надія" від 30 січня 2006 року (протокол № 11) підтверджено рішення загальних зборів від 14 вересня 2005 року про виключення ОСОБА_3 з членів кооперативу (а.с.37-38).

Оскільки питання про виключення ОСОБА_3 з членів ЖБК "Надія" не міститься в порядку денному зазначених зборів, вірним є висновок суду першої інстанції, з яким безпідставно не погодився суд апеляційної інстанції, про те, що рішення від 30 січня 2006 року не має правового значення в зв’язку з тим, що попереднє рішення про виключення ОСОБА_3 з членів ЖБК "Надія" від 14 вересня 2005 року скасовано судовим рішенням.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЖК УРСР заселення квартир в будинку житлово-будівельного кооперативу провадиться за ордерами, що видаються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Відмову у видачі ордера може бути оскаржено в судовому порядку.

Підставою для видачі ордеру є рішення загальних зборів кооперативу про виділення члену кооперативу певної квартири.

Судами встановлено, що ОСОБА_3. з 2003 року має в користуванні АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає її власником.

При цьому набуття членом кооперативу права власності на викуплену ним квартиру не ставиться в залежність від наявності ордеру на фактично виділену йому квартиру.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України, а також ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання права.

ЖБК "Надія" не визнає права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, однак не довів наявність у ОСОБА_3 боргу по сплаті пайового внеску, більшого ніж в сумі 1395 грн., яка ОСОБА_3 сплачена, тому суд першої інстанції вірно вважав позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірну квартиру обґрунтованими.

Оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 344, 345 ЦПК України, судова колегія

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 09 лютого 2011 року скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2010 року залишити в силі.