Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздик П.О.

суддів Горелкіна Н.А., Євтушенко О.І.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного нажитого майна подружжя і витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного нажитого майна подружжя,

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2011 року,

У листопаді 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя і витребування особистого майна.

Посилався на те, що за час перебування з відповідачкою ОСОБА_2 у шлюбі вони придбали наступне майно: телевізор "Тошиба" вартістю 2900 гривень, холодильник "Самсунг" вартістю 5300 гривень, пральну машину "Занусі" вартістю 3300 гривень, програвач ДВД "Самсунг" вартістю 700 гривень, набір м'якої меблі "Калінка" вартістю 6000 гривень, набір м'якої меблі вартістю 3500 гривень, газовий нагрівач "Термет" вартістю 1300 гривень, кухонний комбайн "Браун" вартістю 800 гривень, земельну ділянку в садівничому товаристві імені Темірязва в м.Авдіївка Донецької області вартістю 1000 гривень. Всього вони придбали майна на загальну суму у розмірі 25 800 гривень.

Крім того, за час шлюбу вони провели ремонт у ванній кімнаті квартири де проживали, вартість якого складає 5000 гривень, встановили пластикові вікна в житлі вартість яких складає 2500 гривень. Вказані роботи виконувалися за рахунок грошових коштів сімейного бюджету сторін.

Загальна сума вартості спільного майна сторін складає суму у розмірі 33300 гривень.

Крім того, у ОСОБА_1 було особисте майно, а саме: Музичний центр закордонного виробництва "Айва" вартістю 500 гривень, відеомагнітофон "Панасоник" вартістю 500 гривень, телевізор закордонного виробництва вартістю 500 гривень, телевізор "Тошиба" вартістю 300 гривень, три люстри / дві кришталеві, одна скляна / загальною сумою 500 гривень, чотири килима розмірами 2.5 х 3 і один килим розміром 1.5 х2 загальною вартістю 1000 гривень, на загальну суму у розмірі 3300 гривень, яке залишилося у відповідачки ОСОБА_2, яка добровільно не повертає йому вказане майно, а тому він просив витребувати у відповідачки його особисте майно.

В березні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя в рівних частках.

Посилалася на те, що з 3 вересня 2000 року по 20 листопада 2006 року перебували з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу на спільні кошти за 33000 гривень 7 травня 2004 року вони придбали автомобіль ЗАЗ ДЕУ "Сенс", грошові кошти були зняті з поточного рахунку ОСОБА_1 У 2006 році, під час припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 оформив вказаний автомобіль на свого батька ОСОБА_4 Тому ОСОБА_2 просила суд розділити вказане майно, стягнувши з ОСОБА_1 на її користь 1/2 частину вартості вказаного автомобіля.

Крім того ОСОБА_2 звернулася до суду із додатковою позовною заявою про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд провести розділ майна, а саме: земельної ділянки і садового будинку в садівничому товаристві імені "Темірязева" м. Авдіївка Донецької області, визнавши право власності на вказане майно по Ѕ частині за кожним із подружжя, тому що зазначене майно придбано ними в шлюбі за спільні кошти.

В листопаді 2007 року із самостійною позовною заявою звернулася ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на майно.

Посилалася на те, що вона проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, тобто за місцем проживання її матері ОСОБА_2 Вона навчалася та працювала і на свої особисті грошові кошти та на кошти запозичені у її майбутнього чоловіка вона придбала наступне майно: набір м'якої меблі "Калінка" вартістю 4850 гривень, набір м'якої меблі "Консул" вартістю 3720 гривень, поставила пластикове вікно вартістю 1784,47 гривень, а також сплатила витрати по ремонту ванної кімнати у сумі 5610 гривень.

Враховуючи те, що вказане майно і витрати по проведення ремонту ванної кімнати ( придбання матеріалів і оплата робіт) здійснено на її грошові кошти, просила суд повернути вказане майно в її володіння.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 15 грудня 2010 року виключено із спірного майна за позовами ОСОБА_1, по зустрічному позову ОСОБА_2 наступне майно: м'яку меблі "Консул" вартістю 3720 гривень, вартість пластикового вікна, встановленого в квартирі АДРЕСА_1 вартістю 1787,47 гривень, вартість ремонту ванної кімнати в АДРЕСА_1 вартістю 2900 гривень. Визнано за ОСОБА_3 право власності на м'яку меблі "Консул" вартістю 3720 гривен, на пластикове вікно вартістю 1787,47 гривень, на вартість ремонту у ванній кімнаті АДРЕСА_1 вартістю 2900 гривень. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на м'яку меблі "Калинка" вартістю 4850 гривень відмовлено. Розділено спільно нажите майно подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_1 право власності на наступне майно: телевізор "Тошиба" вартістю 3900 гривень, холодильник "Самсунг" вартістю 5300 гривень, пральну машину "Занусі" вартістю 3300 гривень, 1/2 частину /у розмірі 8048 гривень/ вартості на земельну ділянку АДРЕСА_2 загальною вартістю 16092 гривні, а всього майна на загальну суму у розмірі 20546 гривень. Визнано за ОСОБА_2 право власності на наступне майно: програвач ДВП "Самсунг" - вартістю 700 гривень, набір м'якої меблі "Калинка" вартістю 6000 гривень, газовий обігрівач "Термет" вартістю 1300 гривень, кухонний комбайн "Браун" вартістю 800 гривень, а всього майна на загальну суму у розмірі 8800 гривень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 – відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю в вартості майна у розмірі 9896 гривень, стягнуто 1/2 частину вартості земельної ділянки АДРЕСА_2 у розмірі 8046 гривень, стягнуто 1/2 частину сплаченої ним суми при придбанні автомобіля ЗАЗ ДЕУ "Сенс" у розмірі 16410 гривень, стягнуто різницю вартості майна у розмірі 1850 гривень. Зобов’язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 / незаконно утримуване майно /, яке належить ОСОБА_1 і яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: музичний центр "Айва" вартістю 500 гривень, відеомагнітофон "Панасоник" вартістю 500 гривень, телевізор закордонного виробництва вартістю 500 гривень, телевізор закордонного виробництва "Тошиба" вартістю 300 гривень, три люстри / дві кришталеві, одна складна / загальною вартістю 500 гривень, чотири килима розмірами 2.5 х 3 метри і один килим розміром 1.5 х 2 метри загальною вартістю 1000 гривень, а всього на загальну суму у розмірі 3300 гривень. У випадку відсутності у ОСОБА_2 в натурі /на даний час/ вказаного майна, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість вказаного майна у розмірі 3300 гривень.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2011 року рішення Київського районного суду м. Донецька від 15 грудня 2010 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Ѕ частини сплаченої ним суми при придбанні автомобіля ЗАЗ ДЕУ "Сенс" у розмірі 16410 гривень. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення Ѕ частини сплаченої суми при придбанні автомобіля ЗАЗ ДЕУ "Сенс" у розмірі 16410 гривень – відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов до висновку, що хоча в технічному паспорті власником автомобіля зазначено батько ОСОБА_1 – ОСОБА_5, але ОСОБА_1 згідно фінансових документів перераховував гроші за придбаний автомобіль, що свідчить про те, що вказана сума була сплачена за рахунок сімейного бюджету, а тому вона є спільною власністю подружжя.

Відмовляючи в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Ѕ частини сплаченої ним суми при придбанні автомобіля ЗАЗ ДЕУ "Сенс" у розмірі 16410 грн., апеляційний суд виходив з того, що не було доведено, що сума сплачена за автомобіль належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Проте погодитись із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2000 року по 20 листопада 2006 року. Під час шлюбу було майно, а саме: телевізор "Тошиба", холодильник "Самсунг", пральна машина "Занусі", програвач ДВД "Самсунг", набір м'якої меблі "Калинка", газовий нагрівач "Термет", кухонний комбайн "Браун", земельна ділянка в садівничому товаристві імені Темірязева в м.Авдіївка Донецької області, та транспортний засіб - автомобіль ЗАЗ ДЕУ "Сенс".

Під час шлюбу сторін також було проведено ремонт у ванній кімнаті в квартирі АДРЕСА_1. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 придбав автомобіль ЗАЗ ДЕУ "Сенс", що підтверджується особистим банківським рахунком на ім’я ОСОБА_1 Грошові кошти були перераховані саме позивачем на філію ОАО "Донецьк-Авто", у розмірі 32820 гривень від 7 травня 2004 року, тобто в період шлюбу. В подальшому на вказаний автомобіль був виданий технічний паспорт на ім’я батька ОСОБА_1 - ОСОБА_5

Під час шлюбу сторін на ім’я ОСОБА_1 в садівничому товаристві імені Темирязева в місті Авдіївка Донецької області була придбана земельна ділянка, на вказаній ділянці є будівля. Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №№ 1043 / 23 від 28 квітня 2009 року вартість земельної ділянки на даний час складає суму у розмірі 16092 гривні.

В порушення вимог ст. 214 ЦПК України судами в повній мірі не встановлені дійсні обставини по справі, не перевірено, яке майно, в який час і на які кошти було придбано і яке підлягає розподілу між подружжям, не перевірено, яке майно належить особисто позивачу і де воно знаходиться, не встановлено, чи утримує це майно відповідачка .

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що пластикове вікно та втрати на проведення ремонту у ванній кімнаті квартири відповідачки є невід’ємною частиною квартири, а не майном подружжя та майном ОСОБА_3

В своїй позовні заяві ОСОБА_3 просила суд лише повернути вказане майно в її володіння, але суд вийшов за межі позовних вимог. Визнав за ОСОБА_3 право власності на м'яку меблі "Консул" вартістю 3720 гривен, на пластикове вікно вартістю 1787,47 гривень, на вартість "євроремонту" в ванній кімнаті АДРЕСА_1 вартістю 2900 гривень. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на м'яку меблі "Калинка" вартістю 4850 гривень відмовив.

Суди першої та апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернули, не застосували норми матеріального права в повній мірі, зокрема ЦК України (435-15) , порушили норми ЦПК України (1618-15) , зокрема вимоги ст. 214 ЦПК України не з’ясували дійсні обставини по справі, а тому постановили неправомірні рішення, які підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення. Якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2011 року та рішення Київського районного суду м. Донецька від 15 грудня 2010 року підлягає скасуванню, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.5. ч.1. ст. 336, ст.ст. 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2011 року та рішення Київського районного суду м. Донецька від 15 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.