Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздик П.О.

суддів Горелкіна Н.А., Євтушенко О.І.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аромакс-Волинь", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року

В лютому 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ТОВ "Аромакс-Волинь", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Посилалися на те, що 29 листопада 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Аромакс-Волинь" уклали кредитний договір, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику 130 000,00 євро на строк до 28 листопада 2008 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,35 % річних, при прострочці погашення кредиту - 31,5% річних, сплати винагороди в розмірі 0,2% щомісячно від встановленого ліміту кредиту та сплати пені в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ у випадку порушення зобов'язань щодо сплати відсотків та погашення кредиту. При укладенні кредитного договору сторони домовилися, що нарахування неустойки за порушення зобов'язань за кредитним договором здійснюється протягом трьох років, термін позовної давності сторонами встановлено в 5 років. 28 листопада 2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до якої кредитний ліміт було зменшено до суми 76 725,68 євро, встановлено строк повернення – 27 травня 2009 рік з поверненням суми кредиту відповідними платежами згідно Додатка 1, зі сплатою відсотків за користування коштами з розрахунку 15,95 % річних, при порушенні зобов'язань щодо сплати відсотків та погашення кредиту, сплати відсотків в розмірі 43,1% річних, сплати пені в розмірі 0,1198 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочки, сплати винагороди в розмірі 0,3 % від установленого ліміту. Зазначені кошти банком були надані, відкриті відповідні рахунки для обслуговування кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 29 листопада 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки, відповідно до умов яких поручителі – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язалися відповідати перед банком за виконання зобов'язань TOB "Аромакс-Волинь" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" як солідарні боржники за кредитним договором від 29 листопада 2006 року і додатковою угодою від 28 листопада 2008 року в тому ж обсязі, що і боржник за кредитним договором. Просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості та судові витрати.

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ЗАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Аромакс-Волинь" про визнання договору поруки припиненим.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2010 року позовну заяву задоволено частково, стягнуто солідарно з ТОВ "АРОМАКС-Волинь", як основного боржника та ОСОБА_3, як поручителя на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" - 1358 512,44 гривень заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ "АРОМАКС-Волинь" на користь ПАТ КБ "Приват Банк" понесені судові витрати та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.

Враховано, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2010 року позовну заяву ОСОБА_4 до ЗАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Аромакс-Волинь" про визнання договору поруки припиненим – задоволено частково, договір поруки від 29 листопада 2006 року укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" з метою забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "Аромакс-Волинь" за кредитним договором – визнано припиненим з 29 листопада 2006 року, стягнуто з філії "Волинське ГРУ" ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 06 жовтня 2010 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2010 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "АРОМАКС Волинь" про стягнення заборгованості за кредитним договором і понесених судових витрат, провадження у справі в цій частині закрито, у зв’язку з підсудністю даного позову господарському суду. В решті рішення першої інстанції залишено без змін.

У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі за спором між юридичними особами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, відповідно до ст. 16 ЦПК України, оскільки позовні вимоги банку виникли з договорів поруки та кредиту, які можуть бути самостійним і окремим предметом позову.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду не можна.

У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і будь-кого з них окремо (ч.1 ст. 543 ЦК України).

Солідарну відповідальність перед кредитором несуть і боржник, і поручитель, якщо інше не встановлено договором поруки відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України. Такі правовідносини регулюються і нормами цивільного, і нормами господарського законодавства в залежності від суб’єктів (юридичної чи фізичної особи – поручителя і (або) боржника).

Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (ч. 1 ст. 216 ЦПК України).

Таким чином, ч. 1 ст. 543 ЦК України та ст. 216 ЦПК України є виключенням із загального правила, встановленого ст. 16 ЦПК України. Тому, у випадку виникнення солідарного обов’язку фізичної та юридичної особи позов може бути пред’явлено до обох боржників в порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що 29 листопада 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Аромакс-Волинь" уклали кредитний договір, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику 130 000,00 євро на строк до 28 листопада 2008 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,35 % річних, при прострочці погашення кредиту - 31,5% річних, сплати винагороди в розмірі 0,2% щомісячно від встановленого ліміту кредиту та сплати пені в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ у випадку порушення зобов'язань щодо сплати відсотків та погашення кредиту. При укладенні кредитного договору сторони домовилися, що нарахування неустойки за порушення зобов'язань за кредитним договором здійснюється протягом трьох років, термін позовної давності сторонами встановлено в 5 років. 28.11.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 29.11.2006 року, відповідно до якої кредитний ліміт було зменшено до суми 76 725,68 євро, встановлено строк повернення - 27.05.2009 рік з поверненням суми кредиту відповідними платежами згідно Додатка 1, зі сплатою відсотків за користування коштами з розрахунку 15,95 % річних, при порушенні зобов'язань щодо сплати відсотків та погашення кредиту, сплати відсотків в розмірі 43,1% річних, сплати пені в розмірі 0,1198 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочки, сплати винагороди в розмірі 0,3 % від установленого ліміту. Зазначені кошти банком були надані, відкриті відповідні рахунки для обслуговування кредиту.

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, кредит в установлений договором термін не повернув, відсотки також не сплачує. Останнє погашення кредиту здійснено 10 грудня 2008 року, остання оплата відсотків за користування кредитом здійснена 29 січня 2009 року згідно наданих розрахунків. Заборгованість позичальника станом на 28 січня 2010 року становить 120 638,95 євро, що по офіційному курсу НБУ становить 1 358 512,44 гривень Зазначена заборгованість складається з неповернутого кредиту в сумі 76 723,68 євро, прострочених відсотків в сумі 29 964,61 євро та пені в сумі 13 950,66 євро відповідно до наданого позивачем розрахунку.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 29 листопада 2006 року ПриватБанк уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки, відповідно до умов яких поручителі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язалися відповідати перед банком за виконання зобов'язань TOB "Аромакс-Волинь" перед ПриватБанком як солідарні боржники за кредитним договором від 29 листопада 2006 року і додатковою угодою від 28 листопада 2008 року в тому ж обсязі, що і боржник за кредитним договором.

Пунктом 4 договору поруки №1449-п-1, укладеного 29 листопада 2006 року між ПриватБанк та ОСОБА_3 передбачено, що у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 4 договору поруки №1449-п-2, укладеного 29 листопада 2006 року між Приват Банк та ОСОБА_4, що у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК України).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми поручителі, які спільно поручились, відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення декількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання ч. 3 ст. 554 ЦК України не застосовується.

Судом правильно враховано те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2010 року позовну заяву ОСОБА_4 до ЗАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Аромакс-Волинь" про визнання договору поруки припиненим – задоволено частково, договір поруки від 29 листопада 2006 року укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ "Приват Банк" з метою забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "Аромакс-Волинь" за кредитним договором – визнано припиненим з 29 листопада 2006 року, а тому в позові до ОСОБА_4 відмовлено.

У такому випадку кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.

Неправильно закривши провадження за вимогами між банком і боржником - юридичною особою, та стягнувши кредитний борг солідарно лише з поручителів - фізичних осіб, з якими банк уклав окремі договори поруки, суд не уточнив підставу позову - ч. 1 ст. 554 ЦК України чи ч. 3 ст. 554 ЦК України, оскільки позивач - банк - посилався на солідарну відповідальність окремо кожного з поручителів і боржника.

Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

З урахуванням наведеного, ухвала апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.5. ч.1. ст. 336, ст.ст. 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року скасувати, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.