Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,

Остапчука Д.О., Юровської Г.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області, третя особа – Херсонське державне бюро технічної інвентаризації про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно, за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Скадовської міської ради Херсонської області на рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2011 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом. Зазначали, що 21 червня 2010 року між ними та ОСОБА_5 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу майна, а саме: цілісного майнового комплексу – клубу любителів водних видів спорту. За умовами договору вони сплатили відповідачу вартість придбаного майна у розмірі 178500 грн., а останній передав їм майно за актом приймання-здавання від 21 червня 2010 року. З часу придбання майна ними проведено дооблаштування об’єкта майданчиками для відпочинку та басейнами. Так як, ОСОБА_5 ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, чим створює перешкоди у належному оформленні права власності на придбане та новостворене нерухоме майно, просили задовольнити позов.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 30 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення, яким визнано договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу – клубу любителів водних видів спорту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який укладений 21 серпня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 дійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 75/100 частин, а за ОСОБА_4 на 25/100 частин цілісного майнового комплексу – клубу любителів водних видів спорту. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 75/100 частин, а за ОСОБА_4 на 25/100 частин нерухомого майна у вигляді майданчику для відпочинку, площею 1353,3 кв.м та розташовані на ньому басейни, виносний майданчик для відпочинку на воді, площею 1167,4 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Скадовської міської ради Херсонської області просить скасувати ухвалене рішення апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, виконали його, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, тому укладений договір може бути визнаний дійсним із підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Судами встановлено, що 21 червня 2010 року між відповідачем та позивачами укладено договір купівлі-продажу у письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно з вимогами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Виходячи з цих положень закону, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому до такої реєстрації вони не є укладеними та не створюють прав і обов'язків для сторін.

Оскільки договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, у суду не було підстав для задоволення позовних вимог.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Земельна ділянка, на якій самочинно збудоване нерухоме майно, у встановленому законом порядку позивачам не надавалася, акту на право власності та акту на право постійного користування вони не одержували, і договору оренди на земельну ділянку не укладали.

Висновок апеляційного суду, про те що виконавчий комітет не заперечує щодо визнання за позивачами права власності на самочинно збудовані споруди, що розташовані на земельній ділянці, переданій в оренду відповідачу не відповідає матеріалам справи.

З договору оренди землі від 14 квітня 2010 року вбачається, що зазначені землі передавалися в оренду ОСОБА_6, (а не ОСОБА_3 та ОСОБА_4) для обслуговування цілісного майнового комплексу – клубу любителів водних видів спорту. Це землі рекреаційного призначення, права будівництва об’єктів нерухомості даним договором не передбачалося навіть для відповідача.

Ураховуючи наведене погодитись з ухваленим судом апеляційної інстанції рішенням неможливо, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно із законом, що було помилково скасовано апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Скадовської міської ради Херсонської області задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2011 року скасувати, залишити в силі рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 30 листопада 2010 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.