Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Уманського комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за касаційною скаргою Уманського комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" на рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року,

У липні 2010 року Уманське комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі, які є власниками квартири АДРЕСА_1 та споживачами житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що ними надаються, їх не сплачують, заборгувавши 1 777 грн. 22 коп. Позивач просив про задоволення позову.

Рішенням Уманського міськрайонного суду від 8 вересня 2010 року позов задоволено та на користь позивача з відповідачів солідарно стягнуто заборгованість в сумі 1 777 грн. 22 коп.; розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року рішення місцевого суду скасовано та в задоволенні позову Уманського комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" відмовлено.

У касаційній скарзі Уманського комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" ставиться питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, й залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами відсутній обов’язковий для вирішення справи договір про надання житлово-комунальних послуг, а також відповідач не реагував на заяви (скарги) відповідачів щодо неналежної якості наданих послуг, у зв’язку з чим вони мали право самостійно визначати, який розмір оплати за послуги здійснювати.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна, виходячи з такого.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1 та споживачами житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що надаються позивачем. Згідно з твердженнями відповідачів, які суд поклав в основу рішення, послуги їм надаються, але неякісно.

У зв’язку з наведеним висновок апеляційного суду про те, що для вирішення спору між сторонами обов’язковим є наявність договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, без якого відсутні самі правовідносини між сторонами, є неправильним. Дійсно, згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (ст. 19) відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються виключно на договірних засадах. Це означає, що кожна із сторін має право вимагати укладення такого договору, у тому числі і в судовому порядку.

Судова колегія зазначає, що відсутність такого договору не є безумовною підставою для відмови виконавцю житлово-комунальних послуг у стягненні заборгованості за такі послуги, які, як стверджують відповідачі, надавались, хоча і неякісно, оскільки згідно з ч. 1 ст. 10 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Крім того, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи.

Так, зазначаючи, що позивач не реагував на заяви (скарги) відповідачів щодо неякісних житлово-комунальних послуг, суд неправильно тлумачив положення ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якою встановлена певна чітко виписана процедура складання акта-претензії за неякісні житлово-комунальні послуги. У зв’язку із цим суду слід установити, чи надсилали відповідачі позивачу акт-претензію щодо себе як сторони спору з визначеними законом даними, а в разі неприбуття представника виконавця – чи підписувався він не менш як двома споживачами. Лише при таких умовах цей акт-претензія визнається дійним і є підставою для перерахунку платежів. Натомість, суд послався на заяви (скарги) мешканців будинку щодо неякісних послуг та не визначився, чи відповідають вони вимогам закону, які є підставою для перерахунку платежів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України –належність та допустимість доказів).

Крім того, пославшись на те, що відповідачі оплачують житлово-комунальні послуги за тарифами згідно з власними розрахунками, суд не послався на закон, який би надавав їм таке право. Також суд не провів відповідних розрахунків сплачених ними платежів із сумою заборгованості, заявленою позивачем.

Апеляційний суд допустився порушень норм процесуального права щодо змісту судового рішення, оскільки зазначив на початку мотивувальної частини рішення про те, що апеляційна скарга відповідачів не підлягає задоволенню, а в його резолютивній частині задовольнив скаргу.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим й відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Уманського комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року скасувати та залишити в силі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 8 вересня 2010 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.