розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирської сільської Ради Запорізького району Запорізької області, ЖЕКП "Альтернатива" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 3 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2011 року,

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Володимирської сільської Ради Запорізького району Запорізької області, ЖЕКП "Альтернатива" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15 березня 2007 року його було призначено директором ЖЕКП "Альтернатива" відповідно до рішення № 61 від 15.03.2007 року Володимирської сільської Ради. Між ОСОБА_1 та Володимирівською сільською Радою було укладено безстроковий контракт № 01 від 19.03.2007 року про виконання обов’язків директора.

23 квітня 2010 року його було звільнено з роботи за п.1 ч.І ст. 41, п.2ч.1 ст. 147, ст. 148, ст. 149 КЗпП України на підставі розпорядження № 08 від 23.04.2010 року Володимирівської сільської Ради у зв’язку з порушенням ним фінансової дисципліни при виконанні службових обов’язків.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 3 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, Доводи касаційної скарги мотивував порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права,.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача з роботи за п.1 ч.І ст. 41, п.2ч.1 ст. 147, ст. 148, ст. 149 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства і підстави для його поновлення відсутні.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Статтею 3 ЦПК України передбачено що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

З матеріалів справи вбачається, що з 15 березня 2007 року сторони перебували у трудових відносинах і позивач працював директором ЖЕКП "Альтернатива" відповідно до рішення № 61 від 15.03.2007 року Володимирської сільської Ради.

Розпорядженням № 08 від 23.04.2010 року Володимирівської сільської Ради ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв’язку з порушенням ним фінансової дисципліни при виконанні службових обов’язків.

Звільняючи останнього з роботи за п.1 ч.І ст. 41, п.2ч.1 ст. 147, ст. 148, ст. 149 КЗпП України, відповідач обґрунтовував звільнення тим, що ОСОБА_1 відмовився надати членам тимчасової депутатської комісії документи для перевірки діяльності підприємства та прийняття мір до ліквідації боргів і що саме це є одноразовим грубим порушенням трудових обов’язків керівника підприємства.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 22. його Пленуму "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9, 06.11.1992 (v0009700-92) , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пункт 27 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України (v0009700-92) рекомендує судам при вирішенні питання, чи є порушення трудових обов'язків грубим, виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи відмовляючи у задоволенні позову, не встановили належним чином наявність порушення трудової дисципліни позивачем, не визначили чи є ненадання документів для перевірки діяльності підприємства одноразовим грубим порушення трудових обов’язків, а саме фінансової дисципліни, які саме документи повинні бути наданими позивачем членам комісії, яку шкоду завдано діями позивача.

Статтею 57 ЦПК України передбачено що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що одноразове грубе порушення трудової дисципліни виразилось саме у порушенні фінансової дисципліни, а саме відповідно до ст. 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство зобов’язано подавати річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать.

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Судова колегія судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінці доводам позивача, щодо об’єктивних підстав ненадання звітності: тривалий час перебування на лікарняному головного бухгалтера, неможливість виконання запиту депутатської тимчасової комісії за її відсутності, не конкретизація запиту щодо витребування окремих документів

Вимогами ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради,

Розпорядження про звільнення позивача підписано в.о. сільського голови ОСОБА_2. Доводів ОСОБА_1 про звільнення його неповноважною особою не перевірено належним чином ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом, не з’ясовано чому зазначене питання не вирішено секретарем, які саме повноваження були делеговані в.о. сільського голови ОСОБА_2 при відсутності голови Ради.

Суди у порушення зазначених вище вимог закону належним чином не перевірили додержання порядку накладання дисциплінарного стягнення на позивача у відповідності зі ст. 149 КЗпП України, тяжкості його провини та доводів останнього відносно незаконності його звільнення й не навели фактів, які б спростували такі доводи,

Недодержання судами вищезазначених вимог унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції,