Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.

суддів: Амеліна В.І., Нагорняка В.А.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб Комсомольського РУ УМВС України в Херсонській області – про усунення перешкод в користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 18 травня 2011 року,-

В листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить 16/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Комсомольського райсуду м. Херсона від 01 квітня 2010 року було задоволено її позов до Херсонської обласної спілки споживчих товариств, ОСОБА_4, Херсонського ДБТІ, треті особи: товарна біржа "Ольвія", ОСОБА_5 - про переведення прав і обов’язків покупця та визнання угоди дійсною.

Визнано дійсною угоду купівлі-продажу 35/100 частин домоволодіння №АДРЕСА_1, укладену 16 липня 2003 року між Херсонською обласною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_4 та переведено на ОСОБА_3 права і обов’язки покупця ОСОБА_4 за вказаним договором купівлі-продажу. Визнано за ОСОБА_3 право власності за вищезазначеним договором на 35/100 частин домоволодіння №АДРЕСА_1.

Посилаючись на вимоги ст. 319 ЦК України, позивачка зазначала, що позбавлена можливості на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися 51/100 частиною вказаного вище домоволодіння, оскільки в належній їй на підставі рішення суду 35/100 частинах домоволодіння без жодних правових підстав проживають сторонні особи, які не є членами родини позивача та не укладали з нею договору найму чи оренди. Ці особи повідомили, що вони є наймачами зазначеної частини домоволодіння, оскільки уклали договір оренди житла з відповідачем ОСОБА_4, яка, незважаючи на неодноразові повідомлення ОСОБА_3 про її намір використовувати належні їй 35/100 частин домоволодіння для власного постійного проживання, своєю поведінкою чинить перешкоди у здійсненні права власності та відмовляється звільнити вказаний будинок від осіб, які там незаконно проживають.

З огляду на зазначене, ОСОБА_3 просила постановити рішення, яким усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження належними їй 35/100 частинами домоволодіння №АДРЕСА_1 шляхом зобов’язання відповідача звільнити належне позивачеві житлове приміщення від сторонніх осіб, які в ньому проживають та належних їм особистих речей, а також шляхом зняття відповідача ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою.

В січні 2010 року в якості третьої особи до участі у справі залучено сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб Комсомольського РВ УМВС України в Херсонський області та позивачем уточнено, що на цей час в належній ОСОБА_3 частині будинку ніхто не проживає, тому позивачка просила усунути їй перешкоди в користуванні майном шляхом зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку та зобов’язання звільнити зазначену частину будинку від належних відповідачеві речей.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Усунено перешкоди, що чиняться ОСОБА_3 у здійсненні права користування та розпорядження належними їй 35/100 частинами домоволодіння №АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 із зазначеного приміщення та зняття її з реєстраційного обліку за цією адресою.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 18 травня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на підставі ст. ст. 319, 391 ЦК України, суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання відповідача без достатніх правових підстав в належній позивачеві 35/100 частині домоволодіння №АДРЕСА_1, у зв'язку з чим зробив висновок, що право власності позивача підлягає захисту шляхом виселення відповідача із зазначеної частини домоволодіння та зняття її з реєстраційного обліку за спірною адресою.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_3 у позові, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував, що правовідносини, які склалися між попереднім власником житла та відповідачкою і її матір’ю по своїй правовій природі є договором найму, а тому до цих правовідносин слід застосовувати положення ст. 170 ЖК України та ст. 814 ЦК України, згідно з якими при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

Повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Судами встановлено, що позивачеві ОСОБА_3 належить на праві власності 51/100 жилого будинку №АДРЕСА_1, в якому зареєстрована відповідач ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_4 з належної позивачеві 35/100 частини домоволодіння №АДРЕСА_1, суд першої інстанції не зазначив, з якого конкретно приміщення має бути виселена відповідач. Відповідні документи щодо реєстрації ОСОБА_4 в цьому домоволодінні та технічний паспорт будинку судом не витребовувалися та в судовому засіданні не досліджувались. З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки позивач, крім спірних 35/100 частини, є власником й іншого приміщення в цьому домоволодінні і її загальна частка в будинку становить 51/100 частини.

Крім того, ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_4 з жилого приміщення, місцевий суд не звернув увагу на те, що така вимога ОСОБА_3 не заявлялася. Як вбачається з доповнень та уточнень до позовної заяви від 25.01.2011 року, позивачка заявляла вимоги про звільнення належного їй житлового приміщення від особистих речей відповідачки та зняття її з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 17-18).

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що правовідносини, які склалися між попереднім власником житла (Херсонською облспоживспілкою) та відповідачкою і її матір’ю по своїй правовій природі є договором найму, не врахував, що з 2003 року та до набрання чинності рішенням Комсомольського райсуду м. Херсона від 01 квітня 2010 року, яким права і обов’язки покупця спірної частини будинку були переведені на позивачку, ОСОБА_4 була власницею спірних 35/100 частини домоволодіння №АДРЕСА_1, а не його наймачем. Апеляційний суд не звернув на це уваги та помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 170 ЖК України та ст. 814 ЦК України, що не підлягали застосуванню.

Згідно статті 215 ЦПК України за змістом рішення суду повинно бути мотивовано із посиланням на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов’язки сторін.

Отже, судами не повно з’ясовано обставини справи та не надано їм відповідної правової оцінки.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 18 травня 2011 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.