розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про розірвання кредитного договору та припинення іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 жовтня 2010 року,

У черні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2007 року між ним і відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (після зміни назви - публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) "Кредобанк") укладено кредитний договір на суму 271 600 доларів США до 2027 року на придбання офісного приміщення зі сплатою 15,2% річних за користування грошима. На час укладення договору він розраховував на стабільність курсу гривні до долара США та отримання прибутку від своєї діяльності. У зв’язку із світовою фінансовою кризою та зниженням курсу гривні до долара США суттєві змінилися обставини, які існували на час укладення договору і він їх передбачити не міг та усунути не може.

Позивач просив розірвати кредитний договір на підставі ст. 652 ЦК України, а також, як наслідок, припинити іпотеку на нерухоме майно – офіс, що розташований на вул. Червонофлотській, 16 у м. Херсоні та офісне приміщення, що розташоване по вул. Леніна, 8 у м. Херсоні, які є предметом договору іпотеки від 27 грудня 2007 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 11 серпня 2010 року позов задоволено частково. Розірвано кредитний договір між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредобанк", укладений 26 грудня 2007 року. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 27 жовтня 2010 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення місцевого суду в частині відмови в позові скасовано. Припинено іпотеку на об’єкти нерухомого майна, які є предметом іпотеки за договором між сторонами від 27 грудня 2007 року. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Кредобанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Отже, рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині вимог про припинення іпотеки, тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що є підстави для розірвання кредитного договору, проте іпотека припиняється виконанням зобов’язань. Оскільки розірвання основного зобов’язання не припиняє його належне виконання, то підстав для припинення іпотеки немає.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в припиненні іпотеки та ухвалюючи власне рішення про задоволення позову, виходив із того, що при розірванні договору зобов’язання сторін припиняються. Оскільки кредитні правовідносини між сторонами припинились, рішення перейшло в площину виконання, банк вимог про дострокове повернення кредиту на момент пред’явлення позову ОСОБА_1 до суду не заявив, то й іпотека припиняється в силу ст. 17 Закону України "Про іпотеку".

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна, виходячи з такого.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредобанк" укладено кредитний договір на суму 271 600 доларів США до 2027 року зі сплатою 15,2% річних за користування грошима. 27 грудня 2007 року між на забезпечення виконання основного зобов’язання ними укладено договір іпотеки на нерухоме майно – офіс, що розташований на вул. Червонофлотській, 16 у м. Херсоні та офісне приміщення, що розташоване по вул. Леніна, 8 у м. Херсоні.

Розірвавши кредитний договір та встановивши, що основне зобов’язання між сторонами не виконано, суд першої інстанції правильно відмовив у позові про припинення іпотеки, вірно пославшись на положення ст. 17 Закону України "Про іпотеку", яка вказує на те, що іпотека припиняється в разі припинення основного зобов’язання.

Апеляційний суд на підставі тих самих фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції, застосувавши ту саму норму матеріального права, дійшов протилежного висновку про те, що розірвання кредитного договору є припинення основного зобов’язання, а значить припиняється іпотека.

Проте такі висновки не відповідають закону, апеляційний суд відповідну норму права неправильно витлумачив.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Визнаючи наслідком розірвання кредитного договору припинення іпотеки як вид забезпечення виконання кредиту, апеляційний суд не врахував, що у разі розірвання договору кредиту в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє та не скасовує сам факт його укладення, а до цього моменту сторони несуть усі зобов’язання, передбачені кредитним договором.

Отже, припинення зобов’язання і розірвання договору мають різні правові наслідки, так як при розірванні кредитного договору кредитні зобов’язання боржника не припиняються, він зобов’язаний повернути банку суму кредиту, сплатити проценти, а в разі підстав також і пеню за порушення умов договору.

Таким чином, зобов’язання за кредитним договором вважаються припиненими з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені в разі порушення умов договору, що й є належним виконанням основного зобов’язання (ст. 599 ЦК України).

Установивши, що ОСОБА_1 основне зобов’язання не виконав, оскільки ПАТ "Кредобанк" пред’явив до нього позов про стягнення кредитної заборгованості, в апеляційного суду не було підстав як для скасування рішення місцевого суду, так і для ухвалення власного рішення про задоволення позову про припинення іпотеки.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим й відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Кредобанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 жовтня 2010 року скасувати та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 серпня 2010 року.