розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова", третя особа: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2010 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним наказ про його звільнення з посади заступника директора з експлуатації КП "Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова" за п.1 ст. 40 КЗпП України, поновити на вказаній посаді, стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з урахуванням виплаченої йому допомоги по безробіттю в розмірі 15 649,31 грн., а також заборгованість по заробітній платі за період з 13 травня 2008 року по 03 вересня 2008 року в сумі 726 грн. 42 коп.

Вимоги мотивовані тим, що наказом Комунального підприємства "Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова" №157 від 04 червня 2008 року на виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 травня 2008 року, що набрало чинності 15 липня 2008 року, його було поновлено на роботі на раніше займаній посаді заступника директора з експлуатації.

17 червня 2008 року, тобто через два тижні після поновлення, позивача було попереджено про наступне звільнення з 18 серпня 2008 року у зв’язку зі скороченням штату робітників з посиланням на наказ від 15 травня 2008 року №136 та наказ від 17 червня 2008 року №164.

Крім того, зазначав, що поновлюючи на роботі, відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства та згаданого рішення від 12 травня 2008 року, наказом від 10 червня 2008 року за №162 відмінив надбавки до його посадового окладу.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 червня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним наказ директора КП "Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова" від 03 вересня 2008 року №90-к щодо звільнення позивача з посади заступника директора з експлуатації за п.1 ст. 40 КЗпП України та поновлено його на вказаній посаді. Стягнуто з КП "Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова" на користь позивача 30 888 грн. 79 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2008 року по 29 червня 2010 року та 726 грн. 42 коп. заборгованості по заробітній платі у зв’язку зі зняттям надбавки до його окладу за період з 13 травня 2008 року по 03 вересня 2008 року, а всього 31615,20 грн. з урахуванням необхідних обов’язкових відрахувань із заробітної плати.

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

В касаційній скарзі, поданій через свого представника ОСОБА_5, позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити без зміни рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 червня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що виключення зі штатного розкладу посади заступника директора з експлуатації, яку займав ОСОБА_3, та введення замість неї посади технічного директора, а потім – першого заступника директора, на якого покладено виконання тих же самих функцій, що виконував позивач, не є скороченням чисельності працюючих, а фактично переіменуванням посади.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції вважав, що в КП "Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова" було проведено зміни в організації виробництва, скорочено штат працівників та внесено зміни до штатного розпису, а скорочення посади заступника директора з експлуатації було проведено у відповідності до чинного законодавства.

Проте, з висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом установлено, що наказом від 16 серпня 1994 року за №49 ОСОБА_3 було прийнято на посаду інженера з техніки безпеки та охорони праці, а наказом від 04 січня 2002 року за №3 – призначено на посаду заступника директора з експлуатації (а.с.15).

02 липня 2007 року позивача було звільнено з посади на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення визнано незаконним, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 травня 2008 року він був поновлений на раніше займаній посаді.

Відразу після постановлення рішення 14.05.2008 року на підприємстві був виданий наказ № 136 "Про зміни в організації виробництва, скорочення посад", яким з метою економії фонду оплати праці, впорядкування і забезпечення ефективної роботи технічної служби і служби експлуатації скорочено дві посади: головного інженера і заступника директора по експлуатації.

Тобто, скорочення штату на підприємстві мало місце лише відносно позивача та головного інженера - працівників, які були незаконно звільненні відповідачем у 2007 році і в подальшому поновлені на раніше займаних посадах.

Наказом №157 від 04 червня 2008 року ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді заступника директора з експлуатації на виконання судового рішення, а 17.06.2008 року попереджено про наступне звільнення з 18.08.2008 року у зв"язку зі скороченням штату.

Згідно запису в трудовій книжці звільнення проведене наказом №90-к від 03 вересня 2008 року.

При цьому колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що

насправді на підприємстві мали місце зміни в організації виробництва, які не потягли за собою скорочення штату, оскільки відразу після звільнення позивача до штату введено посаду технічного директора, на якого, як вбачається з посадової інструкції, покладено виконання тих же самих обов"язків, що виконувалися позивачем як заступником директора по експлуатації, тобто навіть коло обов"язків не змінилось. При цьому, як свідчать матеріали справи, на вказану посаду було прийнято іншого працівника.

Таким чином, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку, що звільнення позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України не могло мати місця, оскільки воно не супроводжувалось реальним скороченням штату.

Проте, перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 309 ЦПК України, помилково зробив висновок, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, та, у порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не врахував, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки суду першої інстанції, не зазначив у рішенні, в чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

За таких обставин, враховуючи те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ