розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, ОСОБА_4, закрите акціонерне товариство "ОТП Банк", акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" про визнання права особистої приватної власності на квартиру, визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином, визнання договору дарування квартири дійсним, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права особистої приватної власності на майно, визнання права власності на Ѕ частину квартири, визнання права особистої приватної власності на автомобіль, поділ спільного майна подружжя, стягнення різниці вартості Ѕ частини квартири, визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 6 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2010 року

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 5 червня 2009 року шлюб між сторонами розірвано. Добровільно поділити спільно набуте подружжям майно ОСОБА_2 відмовляється. Із урахуванням уточнених позовних вимог просив суд поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділити йому: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 44 000 грн.; автомобіль "Мітцубіші Спейс Стар" 2004 року випуску - 84 000 грн.; кухонний гарнітур - 5 000 грн., холодильник "Індезіт" - 1 700 грн.; телевізор "Вест" - 4 000 грн.; комод - 1 500 грн.; картини "Березовая роща", "Саванна", "Аквариум" - 1 000 грн., а всього: на загальну суму 141 200 грн. Виділити відповідачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, вартістю 342 000 грн.; автомобіль "Х’юндай Акцент" - 25 000 грн.; спальний гарнітур - 12 000 грн.; м’який куточок - 8 000 грн.; телевізор "Самсунг" - 3 000 грн.; пральну машину "Зануссі" - 3 000 грн.; пилосос - 2 000 грн.; телефон-факс "Панасонік" - 1 200 грн., а всього: вартістю 396 200 грн. Стягнути з ОСОБА_2 різницю вартості майна у розмірі 127 500 грн. Витребувати у відповідача документи на квартиру АДРЕСА_2 та копію кредитного договору ML 201/213/2006 від 6 липня 2006 року на ім’я ОСОБА_2 та відомостей про суму погашення кредиту на час розірвання шлюбу. Стягнути із ОСОБА_2 850 грн. судового збору.

ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати удаваним правочином договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, посвідчений 24 березня 2000 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5; визнати дійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2; визнати квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя; визнати право власності на: телевізор "Самсунг", вартістю 5 796 грн. 10 коп.; комод "Леді-Ді" - 1872 грн.; Ѕ квартири АДРЕСА_4; автомобіль "Хюндай Акцент", 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_1. Крім того, поділити спальний гарнітур, вартістю 12 000 грн.; м?який куточок - 8 000 грн.; пилосос - 2 000 грн.; пральну машину "Зануссі" - 3 000 грн., а всього: загальною вартістю - 482 240 грн.

Виділити ОСОБА_1 автомобіль "Мітцубіші Спейс Стар", 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2, вартістю 84 000 грн.; кухонний гарнітур - 5 000 грн.; холодильник "Індезіт - 1 700 грн.; телевізор "Вест" - 4 000 грн.; картини "Березовая роща", "Саванна", "Акваріум" - 1 000 грн.; телефон-факс "Панасонік" - 1 200 грн., а всього: загальною вартістю 96 900 грн. Стягнути з неї на користь ОСОБА_1 різницю вартості майна у розмірі 192 670 грн., а також розподілити судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 6 вересня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано удаваним правочином договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, посвідчений 24 березня 2000 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 Визнано дійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2. Визнано квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на телевізор "Самсунг", вартістю 5 796 грн. 10 коп.; комод "Леді-Ді" - 1872 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ квартири АДРЕСА_4. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль "Хюндай Акцент", 2008 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1.

Поділено майно, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності: виділено ОСОБА_2 Ѕ частину квартири №17 в будинку № 39- б по вул. 40 років Радянської України в м.Запоріжжі, вартістю 228 620 грн.; спальний гарнітур - 12 000 грн.; м?який куточок - 8 000 грн.; пилосос - 2 000 грн.; пральну машину "Зануссі" - 3 000 грн., а всього: майна на суму 482 240 грн. та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказане майно.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право особистої приватної власності на автомобіль "Мітцубіші Спейс Стар", 2004 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_4, вартістю 84 000 грн.; кухонний гарнітур - 5 000 грн.; холодильник "Індезіт" - 1 700 грн.; телевізор "Вест" - 4 000 грн.; картини "Березовая роща", "Саванна", "Акваріум" - 1 000 грн.; телефон-факс "Панасонік" - 1 200 грн., а всього: загальною вартістю 96 900 грн.

Різницю вартості у частці майна у сумі 192 670 грн. перераховано ОСОБА_1 із депозитного рахунка ТУ ДСА в Запорізькій області, що внесені ОСОБА_2 згідно платіжного доручення № 1 від 1 вересня 2010 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо спільного майна подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено майно, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності: виділено ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_4, вартістю 228 620 грн. та визнано за нею право власності на вказану частину; спальний гарнітур - 12 000 грн.; м?який куточок - 8 000 грн.; пилосос - 2 000 грн.; пральну машину "Зануссі" - 3 000 грн.; телевізор "Вест" - 4 000 грн.; картини "Березовая роща", "Саванна", "Акваріум" - 1 000 грн., а всього: майна на суму 258 620 грн.

Виділено ОСОБА_1 Ѕ частини квартири АДРЕСА_4, вартістю 228 620 грн. та визнано за ним право власності на вказану частину; автомобіль марки "Мітцубіші Спейс Стар", 2004 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_4, за який сторонами спільно сплачено 21 098 грн.; кухонний гарнітур - 5 000 грн.; холодильник "Індезіт" - 1 700 грн.; телефон-факс "Панасонік" - 1 200 грн., а всього: майна на суму 257 618 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Аналогічне положення закону було закріплено й у ст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, але був чинний на час набуття сторонами спірного майна.

Із матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2000 року між ОСОБА_3 (батько ОСОБА_2) та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (а.с. 79).

У пункті 6 цього договору сторони підтвердили, що він відповідає намірам сторін і не носить характеру мнимої та удаваної угоди.

Разом з тим, задовольняючи позов у частині визнання договору купівлі-продажу квартири від 24 березня 2000 року удаваним, суд першої інстанції безпідставно застосував положення ЦК України (435-15) , які на дані правовідносини не поширюються.

Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24 березня 2000 року квартири АДРЕСА_3 покупець ОСОБА_2 гроші своїм батькам не сплачувала, а тому договір є удаваним.

Такого висновку суд дійшов на підставі технічного запису судового засідання у справі про розірвання шлюбу та визнання позовних вимог у цій частині матір?ю ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в адресованій нею суду письмовій заяві.

Згідно із ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Усупереч положенням ч.4 ст. 174 ЦПК України суд першої інстанції прийняв визнання позову третьою особою у справі - ОСОБА_3. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу квартири від 24 березня 2000 року є удаваним ґрунтується на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вказаних обставин.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що 1 червня 2005 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_6 У договорі купівлі-продажу цієї квартири зазначено, що відчужувана квартира є об?єктом спільної сумісної власності, продана за згодою чоловіка продавця - ОСОБА_1

Зазначеному договору суд оцінки не надав та не спростував його положення про належність квартири АДРЕСА_3 до спільної сумісної власності подружжя.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги, що згідно з вимогами ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін.

Частиною 1 ст. 80 ЦК УРСР установлено, що закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права щодо зазначеної вище спірної квартири у серпні 2009 року, після отримання поданої ОСОБА_1 позовної заяви до суду.

Проте, такий висновок суду не відповідає вимогам ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР, оскільки звернення ОСОБА_1 до суду із позовом не може бути безумовною обставиною, що свідчить про початок перебігу позовної давності щодо позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином. Із змісту зустрічної позовної заяви та встановлених судом обставин випливає, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 березня 2000 року ОСОБА_2 усвідомлювала про порушення свого права власності та була обізнана з обставинами укладення договору.

Вирішуючи спір, суди вимог ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 72 СК України не врахували та не з'ясували коли виник спір і коли ОСОБА_2 дізналася про порушення її права щодо укладеного договору купівлі-продажу квартири та права власності щодо майна, яке є об?єктом права спільної сумісної власності сторін.

Вирішуючи спір суди обгрунтовано виходили з того, що сторони фактично припинили шлюбні відносини з червня 2005 року, що підтверджено рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 5 червня 2009 року, яке відповідно до ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення.

Визнавши особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вона була придбана ОСОБА_2 2 червня 2005 року, тобто після розірвання шлюбу, а відповідно до рішення суду від 5 червня 2009 року про розірвання шлюбу така обставина не підлягає доказуванню.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками судів, що квартира АДРЕСА_2 набута ОСОБА_2 після припинення шлюбних відносин із ОСОБА_1, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2009 року не встановлено конкретної дати припинення фактичних шлюбних відносин.

Встановлення рішенням суду про розірвання шлюбу про припинення фактичних шлюбних відносин з червня 2005 року не підтверджує того факту, що станом на 2 червня 2005 року шлюбні відносини були припинені. Обставини щодо дати припинення фактичних шлюбних відносин підлягають встановленню судом. Таким чином, висновок суду, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 є передчасним.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. ч..4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Апеляційний суд на зазначені порушення закону судом першої інстанції уваги не звернув та залишив у цій частині рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалюючи рішення в частині поділу майна, апеляційний суд виділив ОСОБА_2 майно на суму 258620 грн., а ОСОБА_1 – 257618 грн. Проте, суд не вирішив питання присудження грошової компенсації тому із подружжя, якому виділена більша частка у праві спільної сумісної власності.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.