Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку у спільній частковій власності та стягнення грошової компенсації вартості майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2011 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2011 року,-

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому просив, з урахуванням уточнень до позову, припинити його право власності на 1/6 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, та стягнути з відповідачки грошову компенсацію її вартості у розмірі 66 466 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2011 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 компенсацію вартості належної йому 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 в сумі 64966 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями ОСОБА_7 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, із висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції виходив із того, що виділити в натурі належну позивачу частку будинку та встановити порядок користування будинком неможливо. При цьому суд першої інстанції аналізуючи положення ст. 364 ЦК України вказав, що зазначене положення закону передбачає необхідність згоди отримання грошової компенсації лише особи, яка ставить питання про виділ і не передбачає згоди на це інших співвласників.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, виходив, крім вищезазначеного, з того, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов’язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи.

При цьому, на думку апеляційного суду право позивача на отримання грошової компенсації та відмова йому на таке отримання свідчило б про обмеження права позивача на виділ частки зі спільного майна, що є неприпустимим.

Проте, з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачу належить 1/6 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.12.1982 року.

Відповідачці належить 5/6 частин зазначеного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ІІ Запорізькою державною нотаріальною конторою 09.06.1982 року.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Суд першої інстанції при розгляді справи у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не повністю визначився з характером спірних правовідносин, зосередився лише на нормах закону, які передбачають наявність у позивача права вимоги на отримання грошової компенсації за належну йому частку майна у спільній частковій власності, однак не звернув уваги й на наявність у позивача обов’язків власника відповідно до положень ст. 319 ЦК України та не вирішив питання, чи має відповідачка реальну можливість сплатити позивачу грошову компенсацію у розмірі 64966 грн., чи не призведе покладення на неї такого обов’язку до звернення стягнення на будинок, його примусового продажу й порушення законних прав відповідачки.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідачки.

Відмовляючи у задоволенні позову про припинення права власності ОСОБА_6 на його 1/6 частки будинку, суд послався на ст. 365 ЦК України відповідно до положень якої право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників.

Такий висновок суду не відповідає вимогам матеріального права.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації і припинення права власності на підставі ст. 364 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції не врахував, а переглядаючи рішення суд апеляційної інстанції не дав оцінки тому, що ст.ст. 364, 365 ЦК України є різними за своєю правовою природою, оскільки першою з них регулюється питання припинення спільної часткової власності на вимогу власника, що бажає реалізувати право на виділ своєї частки; іншою ж нормою регулюються правовідносини щодо припинення на вимогу інших співвласників майна права особи на частку в спільній власності за відсутності на це її згоди й бажання.

Крім того, суд не врахував, що отримання грошової компенсації за частку у спільному майні припиняє право власності того співвласника, хто таку компенсацію отримав.

Зазначених вимог закону суди не врахували, не у повному обсязі визначилися з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, та з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому відповідно до вимог ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2011 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2011 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.