розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 про усиновлення, заінтересовані особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування виконавчого комітету Октябрської районного в м. Полтаві ради, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2010 року,

У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про усиновлення ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що 5 серпня 2009 року уклала шлюб із ОСОБА_4, який є батьком неповнолітнього ОСОБА_7.

До реєстрації шлюбу з нею ОСОБА_4 перебував в шлюбі з ОСОБА_8, з якою мав спільну дитину – ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 померла.

ОСОБА_7 з того часу проживає разом зі своїм батьком – ОСОБА_4

Батько ОСОБА_7 не заперечує проти усиновлення нею його сина, що підтверджується доданою до заяви його згодою.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2010 року, заяву задоволено. Оголошено ОСОБА_3 усиновлювачем ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Записано ОСОБА_3 в книзі реєстрації народжень Октябрського відділу РАЦС Полтавського міського управління юстиції матір‘ю усиновленої дитини – ОСОБА_7

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 5 серпня 2009 року ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4, який є батьком неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 перебував в шлюбі з ОСОБА_8, з якою мав спільну дитину – ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 померла.

ОСОБА_7 з того часу проживає разом зі своїм батьком – ОСОБА_4

ОСОБА_5, ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_8, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла, та, відповідно, дідом і бабою ОСОБА_7.

Задовольняючи позов, суди виходили з достатності вільної згоди батьків на усиновлення дитини та відповідності усиновлення інтересам дитини. Разом з тим, суди залишили поза увагою те, що усиновлення належить не тільки до правоутворюючих, а й до правоприпиняючих юридичних фактів.

Статтею 232 СК України врегульовано питання правових наслідків усиновлення. Так, відповідно до ч. 2 вказаної норми якщо після смерті одного з батьків дитини або розірвання шлюбу з особою, визнаною судом недієздатною, другий з батьків дитини вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають усиновити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, рідні брати, сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку. Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини.

Усиновлення породжує такі ж юридичні наслідки, які настають внаслідок народження дитини, оскільки усиновлена дитина прирівнюється до рідної.

При усиновленні дитини за бажанням її родичів за походженням може бути збережено правовий зв'язок між ними та дитиною. Суд розглядає зазначену заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її лише за умови, якщо це відповідає інтересам дитини. Заінтересовані особи, які звернулися до суду із заявою про збереження правового зв’язку між ними й дитиною, яка усиновлюється, мають право відповідно до ст. 265-4 ЦПК України брати участь у розгляді судом справи про усиновлення.

На прохання батьків померлого батька (матері), тобто баби, діда з боку того з батьків, хто помер суд у своєму рішенні може зберегти особисті немайнові та майнові правовідносини, якщо це відповідає інтересам дитини.

Порядок спілкування усиновленої дитини з родичами її померлого батька (матері) встановлюється за домовленістю між усиновлювачем та родичами дитини, а якщо такої згоди не буде досягнуто – згідно з правилами ст. 257 СК України.

Дозвіл суду на збереження правових зв’язків усиновлюваного з родичами повинен бути відображений у рішенні суду про усиновлення. Такий дозвіл надає родичам померлого батька (матері), окрім іншого, й право на спілкування з усиновленою дитиною відповідно до ст. 257 СК України. Відсутність вказівки про збереження правових зв’язків означає, що правовідносини усиновлюваного з родичами є припиненими.

Відповідно до змісту ст. 257 СК України баба, дід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_5, ОСОБА_6 зверталися до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з онуком – ОСОБА_7 та здійснення права щодо його виховання. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 червня 2010 року в задоволенні позову відмовлено у зв’язку із наявністю рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2010 року в справі про усиновлення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України не створив всі необхідні умови для реалізації права ОСОБА_5, ОСОБА_6 на збереження правового зв’язку із ОСОБА_7. Апеляційний суд не перевірив доводів ОСОБА_5, ОСОБА_6, викладених в апеляційній скарзі, в ухвалі взагалі про ці доводи не зазначив, а обмежився лише посиланнями на загальні норми СК України (2947-14) про усиновлення та на норми ЦПК України (1618-15) .

За таких обставин, коли судами допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.