розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року,

У жовтні 2009 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності, виданої 19 квітня 2008 року його батьком – ОСОБА_6, продала належну останньому квартиру АДРЕСА_1 в м. Маріуполі ОСОБА_5

Посилаючись на те, що угоду було укладено внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_4 та ОСОБА_5, квартира продана в день смерті його батька, коли той знаходився в лікарні й перебував у тяжкому стані, за вкрай низьку ціну невістці повіреної особи продавця, ОСОБА_3 просив визнати договір купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 березня 2009 року між ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 по 85 грн. 50 коп. судових витрат з кожної. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь держави по 824 грн. 50 коп. судового збору з кожної.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року зазначене судове рішення в частині стягнення судового збору на користь держави змінено. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 8 грн. 90 коп. судового збору з кожної до місцевого бюджету м. Донецька, Ворошиловський район. У решті рішення залишено без змін.

У поданих касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять ухвалені в справі судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_4 всупереч інтересам ОСОБА_6, який перебував в лікарні в тяжкому стані, уклала спірний договір на вкрай невигідних для останнього умовах, в інтересах своїх близьких людей.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Установлено, що ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

19 квітня 2008 року ОСОБА_6 видав ОСОБА_4 довіреність, відповідно до умов якої надав їй право продати за ціною та на умовах на її розсуд зазначену квартиру.

16 березня 2009 року ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_6, уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5

ОСОБА_3, заявляючи позов з підстав невідповідності договору купівлі-продажу ч. 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, посилався на те, що його батько в день укладання договору помер, а тому грошей не отримав; вартість квартири, вказана в договорі – 6 878 грн., що було еквівалентно 900 доларам США, є навмисно заниженою, що свідчить про фіктивність угоди.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України п равочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальне правило ч. 5 ст. 203 ЦК України конкретизується в ст. ст. 234, 235 ЦК України, що передбачають недійсність фіктивного та удаваного правочину.

Разом з тим, оскільки в силу положень ст. 655 ЦК України договір купівлі продажу спрямований на перехід права власності на майно від однієї особи до іншої за певну грошову суму, визнання договору недійсним на підставі ч. 5 ст. 203 ЦК України вимагає доведення відсутності настання реальних наслідків. На зазначене суд уваги не звернув та не врахував, що у разі, якщо на виконання договору було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Залишені поза увагою суду також обставини вчинення оспорюваного договору представником за довіреністю та відсутності в матеріалах справи відомостей про її оспорювання, припинення або визнання недійсною, враховуючи, що з дня її видачі до укладення договору купівлі-продажу пройшло майже одинадцять місяців.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд пояснень відповідачів в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції по суті спору без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.