розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_3, ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельний комбінат "Моноліт", третя особа – Обухівська міська рада, про визнання майнових прав, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2010 року,

У березні 2010 року позивачі, звернувшись до суду з указаними позовами, зазначали, що між ними та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельний комбінат "Моноліт" (далі – ТОВ "ВБК "Моноліт") були укладені договори, згідно з якими відповідач зобов’язувався передати їм у власність офісні приміщення, які знаходяться за адресою: Київська область, м. Обухів, будівельний майданчик у мікрорайоні № 1 біля будинку АДРЕСА_1, а вони зобов’язувались сплати вартість квартир.

Договорами було встановлено, що офісні приміщення вводяться в експлуатацію в другому кварталі 2007 року, а передача будинку під заселення – в третьому кварталі 2007 року.

Діючи відповідно до умов договору вони свої зобов’язання виконали своєчасно і належним чином, відповідач же своїх зобов’язань не виконав і на час звернення до суду даний офісний центр не ввів до експлуатації, не передав їм у власність визначені у договорах офісні приміщення, в зв’язку з чим, на їхню думку, порушив їхні права інвесторів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили визнати за ними майнові права на об’єкт спорудження та визнати право власності на частку в об’єкті незавершеного будівництва.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2010 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 майнові права на об’єкт нерухомості – двокімнатне офісне приміщення № 2, загальною площею 54,88 кв. м, поверх 0, секція 1А АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об’єкт нерухомості – двокімнатне офісне приміщення № 1, загальною площею 57,31 кв. м, поверх 0, секція 1А АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позовах.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд задовольняючи позов виходив із того, що внаслідок процедури ліквідації відповідача у зв’язку із банкрутством, для задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майна або окремої його частини, позивачі можуть позбутися своїх майнових прав, які охороняються законом. При цьому, суд дійшов висновку щодо неможливості позивачам бути сторонами в справі про банкрутство.

З такими висновками суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 травня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ВБК "Моноліт" укладено попередній договір № 175а, згідно з умовами якого сторони погодилися в майбутньому укласти основний договір про передачу ОСОБА_4 офісного приміщення № 1, будівельний майданчик у мікрорайоні № 1 біля будинку АДРЕСА_1.

Також із ТОВ "ВБК "Моноліт" 17 травня 2005 року уклав попередній договір №111а ОСОБА_3 Згідно з умовами договору сторони погодилися в майбутньому укласти основний договір про передачу ОСОБА_3 офісного приміщення № 2, будівельний майданчик у мікрорайоні № 1 біля будинку АДРЕСА_1.

Разом з тим, суд залишив поза увагою, що пунктами 5.5 попередніх договорів від 26 травня 2005 року № 175а та від 17 травня 2005 року № 111а сторони свідчили, що ці договори мають силу попередніх договорів відповідно до ст. 635 ЦК України, не передбачали виникнення у позивачів майнових прав на офісні приміщення № 1 та № 2, а тільки передбачали обов’язок сторін укласти в майбутньому відповідні договори про передання у власність офісних приміщень № 1 та № 2.

Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції не мав права визнавати за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 майнові права на офісні приміщення з підстав укладених із ТОВ "ВБК "Моноліт" попередніх договорів, а суд апеляційної інстанції мав звернути на це увагу.

30 липня 2007 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ВБК "Моноліт" укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 158а, у відповідності до умов якого ТОВ "ВБК Моноліт" продало ОСОБА_4 майнові права на офісне приміщення № 1.

3 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ВБК "Моноліт" укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 83а, у відповідності до умов якого ТОВ "ВБК "Моноліт" продало ОСОБА_3 майнові права на офісне приміщення № 2.

Разом з тим визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 майнових прав на офісні приміщення № 1 та № 2 з огляду на укладені із ТОВ "ВБК "Моноліт" договори купівлі-продажу майнових прав є безпідставним, оскільки як свідчать матеріали касаційної скарги 1 червня 2005 року між ТОВ "ВБК "Моноліт" та закритим акціонерним товариством "Девелоперська компанія "МС-Інвест" (далі – ЗАТ "ДК "МС-Інвест") було укладено договір на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв № 02/06/05 (далі – договір), відповідно до умов розділу 1 якого будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв, що розташований за адресою: Київська обл., м. Обухів, в межах мікрорайону № 1, біля будинку АДРЕСА_1 (далі – об’єкт інвестування) є спільним проектом будівництва ТОВ "ВБК "Моноліт" та ЗАТ "ДК "МС-Інвест".

У відповідності до пунктів 3.3, 3.7 договору після завершення будівництва та введення об’єкту інвестування до експлуатації об’єкт інвестування переходить у власність Інвестора (ЗАТ "ДК "МС-Інвест") чи визначених інвестором третіх фізичних чи юридичних осіб, при цьому, Інвестор (ЗАТ "ДК "МС-Інвест") набуває право власності на всі площі об’єкта інвестування і має право реалізовувати дані площі третім особам, за узгодженням із замовником поточних цін на житло.

22 грудня 2005 року між ЗАТ "ДК "МС-Інвест" та приватним підприємством "Максі" (далі – ПП "Максі") укладено інвестиційні договори № 30/1-С та № 30/3-С (далі – інвестиційний договір), відповідно до умов яких ПП "Максі" зобов’язалося проінвестувати будівництво житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Сонячна, 4, а ЗАТ "ДК "МС-Інвест" зобов’язалося передати ПП "Максі" у власність квартири, згідно із характеристиками, передбаченими п.1.2 цих договорів, а саме: дві однокімнатних квартири на 6 та 8 поверхах, в секції Б-1, площею по 58 кв. м кожна.

16 вересня 2008 року між ПП "Максі" та ЗАТ "ДК "МС-Інвест" укладено додаткові угоди до інвестиційних договорів, які передбачали заміну об’єктів інвестування.

Відповідно до п. 1 додаткових угод до інвестиційних договорів п. 1.1 у всіх інвестиційних договорах було викладено у наступній редакції: "За цим Договором Замовник зобов’язується проінвестувати будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв, що буде побудовано за адресою: Київська обл., м. Обухів, біля будинку АДРЕСА_1 (надалі – Будинок), а Компанія зобов’язується передати Замовнику у власність нежитлове приміщення невиробничого призначення в Будинку згідно з характеристиками, передбаченими п. 1.2 даного Договору (надалі – Об’єкт інвестування)".

25 вересня 2008 року між ОСОБА_5, ПП "Максі" та ЗАТ "ДК "МС-Інвест" було укладено договори, згідно з умовами яких ПП "Максі" за згодою ЗАТ "ДК "МС-Інвест" передало, а ОСОБА_5 прийняла на себе усі права та обов’язки, що належали ПП "Максі" за інвестиційними договорами від 22 грудня 2005 року № 30/1-С та № 30/3-С разом з усіма додатками, що є невід’ємною частиною інвестиційних договорів.

Частиною 2 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

У відповідності до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Правовою природою виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений ст. 328 ЦК України, тобто право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що сторони уклали договори про інвестиційну діяльність, за умовами яких кожний з них оплатив грошові кошти вартості обумовленої ціни за об’єкт інвестування – приміщення визначного розміру, яке має бути передано у власність інвестору після введення будинку до експлуатації.

Чи настали вказані умови судами не встановлено, оскільки будинок не введено до експлуатації.

За таких обставин, розглядаючи справу суд мав встановити, дійсний склад правовідносин, що склалися між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ТОВ "ВБК "Моноліт" відносно інвестування будівництва офісних приміщень № 1 та № 2 та вірно застосувати норми матеріального права, опитати учасників процесу про наявність інших претендентів на майнові права на ці офісні приміщення, перевірити наявність спорів про визнання майнових прав, залучити заінтересованих осіб до участі у справі.

З‘ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не взяв до уваги доводи апеляційної скарги і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.