розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, прокуратури Волноваського району Донецької області про відшкодування шкоди за касаційною скаргою Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 29 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2010 року,

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 вересня 2008 року проти нього прокурором Волноваського району було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 364 КК України, а у подальшому його дії були перекваліфіковані на ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України, за якими 15 листопада 2008 року пред’явлено обвинувачення. 11 листопада 2008 року стосовно нього обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Вироком Волноваського районного суду від 22 вересня 2009 року за пред’явленим обвинуваченням його виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 грудня 2009 року вказаний вирок залишено без змін.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яку з урахуванням терміну перебування під слідством та судом (14 місяців 20 днів), характеру завданої шкоди, позивач просив відшкодувати у розмірі 100 тис. грн. та стягнути витрати на правову допомогу.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 29 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто на його користь за рахунок Державного бюджету України 23 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 6 500 грн. на відшкодування матеріальної шкоди – за правову допомогу, а усього 30 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2010 року рішення районного суду в частині відшкодування матеріальної шкоди скасовано. Позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено. Стягнуто за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, пов’язаної з витратами на правову допомогу у кримінальній справі - 6 тис. грн. та витратами на правову допомогу по цивільній справі у розмірі 495 грн. 89 коп. Виключено із резолютивної частини рішення слова і цифри "а усього 30 тис. грн.". У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвали рішення згідно чинного законодавства.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди суди виходили з того, що незаконними діями органу досудового слідства та Генеральної прокуратури України були порушені конституційні права позивача, що завдало йому моральних страждань, призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, позбавлення можливостей реалізації звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та змусило докласти додаткових зусиль для організації свого життя та інших негативних наслідків.

Проте в порушення п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК України суди не перевірили, і це не підтверджено вищезазначені обставини.

Суди вірно встановили, що відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР "Про порядок відшкдування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі-Закону) ОСОБА_1 вправі порушити питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки Вироком Волноваського районного суду від 22 вересня 2009 року за пред’явленим ОСОБА_1 обвинуваченням було виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 грудня 2009 року вказаний вирок залишено без змін.

Згідно із частинами 5 і 6 ст. 4 цього Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про зазначалося скаржником в апеляційній скарзі.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 року (2171-14) ) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.

Таким чином, у зазначеному Законі (266/94-ВР) передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обгрунтовуватися судом із урахуванням мінімального розміру заробітної плати відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Однак ці вимоги залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанції, не перевіривши в цій частині доводи апеляційної скарги.

Усупереч пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишив також поза увагою ці доводи апеляційної скарги, а також залишив поза увагою доводи апеляційної скарги про відшкодування матеріальної шкоди за правову допомогу по кримінальній та цивільній справі,оскільки дане стягнення не відноситься чинним законодавством до матеріальної шкоди.

Відповідно до чинного законодачства України правова допомога по кримінальній справі стягується відповідно норм КПК України (1001-05) .

Щодо стягнення шкоди за правову допомогу по цивільній справі, то відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Статтею 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.99 року, єдиною допустимою формою отримання адвокатом за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги. Повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

При визначенні обґрунтованого розміру гонорару, беруться до уваги обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги(договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов"язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

В договорах, які є в матеріалах справи, суми гонорару не оговорювалися, на що було звернуто увагу апелянтом, а суд апеляційної інстанції ці доводи не перевірив.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Оскільки Апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги Головного управління державного казначейства України у Донецькій області, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.