розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2011 року,

У травні 2009 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просила збільшити розмір аліментів, стягнувши з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1500 грн. щомісяця.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Московського районного суду м.Харкова від 4 вересня 2008 року з відповідача на її користь на утримання доньки стягнуто аліменти в розмірі 460 грн. на місяць. Проте, цих коштів на утримання дитини не вистачає, оскільки вона має проблеми зі здоров’ям та потребує постійного лікування. Крім того, вона несе додаткові витрати на утримання дитини, пов’язані з необхідністю розвитку її здібностей.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 8 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2011 року, позов задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 з 460 грн. до 1000 грн. щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 травня 2009 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з відповідача в дохід держави судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Як встановлено судами, з 17 травня 1997 року до 24 грудня 2008 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 4 вересня 2008 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дочки у розмірі 460 грн. щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, починаючи з 25 червня 2008 року та до досягнення дитиною повноліття.

Задовольняючи позовні вимоги про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки на підставі ст.192 СК України, суд першої виходив з того, що дитина перебуває на диспансерному обліку, потребує додаткового лікування та оздоровлення, а відповідач працевлаштований за кордоном, має мінливий дохід і погоджується сплачувати аліменти у розмірі 500 грн. щомісячно, інших дітей у нього на утриманні немає, у нього відсутні вади здоров’я.

З таким висновком суду першої інстанції погодився й апеляційний суд.

Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст. ст. 3, 10, 31 ЦПК України).

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 у позовній заяві підставами позову зазначила ст. 192 СК України, посилаючись на те, що відповідач має заборгованість за аліментами, які стягуються на дитину на підставі рішення Московського районного суду від 4 вересня 2008 року. Визначений судом розмір аліментів – 460 грн. на місяць є недостатнім для забезпечення нормального розвитку та лікування доньки. Вона несе додаткові витрати на дитини, зумовлені відвідуванням нею танців, плавання.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не звернув увагу, з яких підстав заявлено позов про збільшення розміру аліментів, і чи підлягає він задоволенню із зазначених позивачем підстав.

Обґрунтування позовних вимог потребою у додаткових витрат на дитину, які підтверджуються медичними довідками про наявність у дитини захворювань, довідками про відвідування нею басейну, дитячих оздоровчих таборів та квитанціями про оплату вказаних витрат, не може бути підставою для збільшення розміру аліментів на підставі ст. 192 СК України, а може свідчити лише про наявність додаткових витрат на дитину, відповідно до ст.185 СК України.

Вирішуючи спір і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначив характеру спірних правовідносин; не взяв до уваги наданих позивачем доказів на підтвердження її вимог про збільшення розміру аліментів.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що відповідно до ст. 192 СК України позивач не надала жодного доказу про зміну матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров?я сторін, а суд безпідставно збільшив розмір аліментів на дитину.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст.. 303, 315 ЦПК належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За викладених обставин ухвалені у справі рішення про збільшення розміру аліментів без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2011 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.