розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "К-Б-К" про стягнення невиплаченої заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20 липня 2010 року та ухвалу апеляційної суду м.Києва від 2 листопада 2010 року

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "К-Б-К" (далі – ТОВ "К-Б-К") на його користь невиплачену заробітну плату в розмірі 29 816 грн. 31 коп.

Посилаючись на неправильність нарахування розміру належної йому заробітної плати свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з 3 травня 2006 року по 25 січня 2010 року працював юристом у ТОВ "К-Б-К" із посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Із 29 червня 2006 року по 9 червня 2009 року на нього було додатково покладено виконання обов’язків інспектора відділу кадрів. Із 1 січня 2009 року йому було встановлено доплату за суміщення професій у розмірі 30% від окладу інспектора відділу кадрів. Проте, з 1 січня 2009 року по 25 січня 2010 року заробітна плата відповідно до штатного розпису йому виплачувалась не у повному обсязі.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 20 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м.Києва від 2 листопада 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 3 травня 2006 року по 25 січня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді юриста у ТОВ "К-Б-К" із посадовим окладом відповідно до штатного розпису товариства.

У період з 27 червня 2006 року по 9 червня 2009 року на нього було покладено виконання обов’язків інспектора відділу кадрів, у зв’язку з чим із 1 січня 2009 року йому встановлено доплату за суміщення професій у розмірі 30% від окладу інспектора з кадрів.

Відповідно до штатного розпису на 2008 рік оклад позивача встановлено у розмірі 4000 грн.

Наказом № 268 від 26 грудня 2008 року затверджено штатний розпис на 2009 рік, згідно із яким позивачу встановлено оклад у розмірі 625 грн. та премія у розмірі 2 575 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення невиплаченої заробітної плати, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що у грудні 2008 року директор товариства повідомив позивача про зміну умов оплати праці і він був ознайомлений із новим штатним розписом товариства на 2009 рік.

Проте, погодитись із такими висновками не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 9.2.5.8. Статуту ТОВ "К-Б-К" директор товариства затверджує щорічний кошторис, штатний розпис і посадові оклади співробітників, встановлює показники, розмір та строки їх преміювання.

Згідно із наказом № 268 від 26 грудня 2008 року за підписом в.о. директора ТОВ "К-Б-К" Маціяки В.І. з 1 січня 2009 року для працівників товариства затверджено нові штатні розклади.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що незважаючи на прийнятий наказ від 26 грудня 2008 року про затвердження штатного розпису на 2009 рік, самого штатного розпису розроблено та затверджено не було і він не був із ним ознайомлений. Судом апеляційної інстанції не наведено доказів на спростування зазначених доводів, чим порушено вимоги ст. ст. 214, 215 ЦПК України.

Апеляційний суд не звернув увагу на ту обставину, що суду першої інстанції було надано штатний розпис на 2009 рік за підписом директора Карпця В.В., який, за твердженням позивача, був прийнятий на роботу у квітні 2009 року, а до суду апеляційної інстанції – за підписом директора Маціяки В.І. Водночас Положення про оплату праці № 1 від 30 січня 2009 року підписане в.о. директора ТОВ "К-Б-К" Маціякою В.І.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до Положення про оплату праці № 1 від 30 січня 2009 року фонд заробітної плати складається із мінімально встановленого законодавством окладу та премії, яка нараховується та виплачується за результатами роботи підприємства за місяць, не відповідає змісту цього Положення.

Згідно із ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Суд першої інстанції дійшов висновку про повідомлення позивача відповідачем про зміну умов праці, але не зазначив, якими доказами це підтверджується.

Зробивши висновок про встановлення судом першої інстанції факту повідомлення позивача про зміну умов оплати праці, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених судом першої інстанції обставин, що позивач особисто займався процедурою узгодження нового штатного розпису. Проте, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що до компетенції позивача не входить затвердження штатного розпису, а відповідно до п.9.2.5.8. Статуту є компетенцією відповідача і саме останній повинен довести факт повідомлення ним позивача про зміну умов оплату праці не пізніше як за два місяці до їх зміни та надати належні та допустимі докази.

Апеляційний суд не навів мотиви відносно доводів апеляційної скарги про те, що позивач розписався у наказі про затвердження системи оплати праці, який було видано у жовтні 2009 року. Проте, нові розміри оплати праці, які було запроваджено цим наказом і були чинними з грудня 2009 року, фактично застосовувалися у товаристві з лютого 2009 року.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на обставини справи уваги не звернув; не дав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам; не перевірив доводи позивача про неповідомлення його про зміну умов праці не пізніш як за два місяці до їх зміни та відсутність з 1 січня 2009 року штатного розпису на вказаний рік.

За таких обставин рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим визнати не можна, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м.Києва від 2 листопада 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.