Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кафідової О.В.,

суддів Ізмайлової Т.Л., Лесько А.О.,

Попович О.В., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_6, про визнання договору недійсним, зобов’язання вчинення дій, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2010 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, зобов’язання вчинення дій. В обґрунтування позову зазначав, що під час перебування у зареєстрованому з ОСОБА_6 шлюбі, подружжям за спільні кошти було придбано залізобетонний блок НОМЕР_1 площею 24 кв.м на ринку ДП "Імпульс-Світ" у АДРЕСА_1. З метою уникнення розподілу майна ОСОБА_6 оформила право власності на це майно на їх сина ОСОБА_4, який на той час був неповнолітнім. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 червня 2006 року договір купівлі-продажу спірної залізобетонної конструкції, укладений між ОСОБА_6 та ДП "Імпульс-Світ", було визнано дійсним.

Позивач, вважаючи, що ОСОБА_4, не будучи законним власником цього майна, не мав права продавати його майно ОСОБА_5, оскільки воно належало на праві спільної сумісної власності йому та ОСОБА_6, просив визнати договір купівлі-продажу залізобетонного блоку НОМЕР_1 на ринку "Імпульс-Світ", укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, недійсним та зобов’язати останню повернути спірне майно у спільну сумісну власність його та його дружини ОСОБА_6

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу майна – залізобетонного кіоску НОМЕР_1, вилучити це майно у ОСОБА_5 та повернути його у спільну його та ОСОБА_6 власність.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2010 року позов ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, зобов’язання вчинення дій задоволено: визнано недійсним укладений 15 січня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу залізобетонної конструкції НОМЕР_1 площею 24 кв.м по АДРЕСА_1; зобов’язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 спірне нерухоме майно; вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2010 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2010 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу залізобетонної конструкції НОМЕР_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 зазначав, що спірна залізобетонна конструкція НОМЕР_1, розташована на ринку ДП "Імпульс-Світ" у м. Хмельницькому, є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_6, оскільки придбана ними у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти, що підтверджено й рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 8 червня 2006 року. Однак, право власності на це майно було зареєстровано на неповнолітнього сина ОСОБА_4, який незаконно продав це майно ОСОБА_5, у зв’язку з цим просив витребувати спірне майно з незаконного володіння ОСОБА_5 та повернути його у спільну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_6, при цьому посилався як на підставу своїх вимог на ст. 216 ЦК України.

Зобов’язуючи ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 спірну залізобетонну конструкцію НОМЕР_1, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, виходив з того, це майно вибуло з володіння ОСОБА_3 не з його волі, а ОСОБА_4 не мав права продавати це майно, тому воно на підставі п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦК України підлягає поверненню ОСОБА_3

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним договору-купівлі-продажу, апеляційний суд виходив з того, що, оскільки ОСОБА_3 не був стороною укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу спірної залізобетонної конструкції НОМЕР_1, він не може захистити порушене право власності на зазначене майно шляхом подачі позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, та ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі (реституція).

Проте, повністю погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обстави; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають .

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з 7 вересня 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який між ними розірвано.

2 червня 2004 року між ДП "Імпульс-світ" та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, за яким підприємство продало, а ОСОБА_6 придбала залізобетонну конструкцію НОМЕР_1 площею 24 кв.м. по АДРЕСА_1. Згідно із довідкою від 27 жовтня 2005 року грошові кошти по даному договору були сплачені ОСОБА_3 Спірне майно придбано у період шлюбу між сторонами.

Крім того, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 8 червня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 30 липня 2008 року, визнано дійсним укладений 2 червня 2004 року між ДП "Імпульс-Світ" та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу залізобетонної конструкції НОМЕР_1 площею 24 кв.м по АДРЕСА_1, кошти за які були сплачені під час шлюбу між нею та ОСОБА_3, і з цього часу ОСОБА_6 набула право власності на цю конструкцію.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 1 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними

Проте, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України залишив без уваги те, що ОСОБА_3 просив визнати договір купівлі-продажу недійсним і повернути майно у спільну сумісну власність, і безпідставно повернув спірне майно лише у власність ОСОБА_3, а не у спільну сумісну власність подружжя, як про це просив позивач.

Крім того, вирішуючи справу, суд виходив із того, що спірна залізобетонна конструкція була спільною сумісною власністю позивача і ОСОБА_6, однак у порушення вимог ч. 1 ст. 369 ЦК України детально не з’ясував питання про те, чи давала ОСОБА_6 як співвласник цього майна згоду на повернення його у власність ОСОБА_3, якому у встановленому законом порядку не виділялася частина цього майна як майна спільної сумісної власності подружжя.

При цьому апеляційним судом також не враховано, що власником спірного майна відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду від 8 червня 2006 року є ОСОБА_6, вона як власник цього майна до суду із позовом про його витребування не зверталась, а в розумінні вимог ст. 387 ЦК України право на витребування майна з чужого незаконного володіння належить лише власнику майна. Витребовуючи майно лише на користь ОСОБА_3, суди не мотивували, як це узгоджується з вимогами ст. ст. 369 та 388 ЦК України.

За таких обставин ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 26 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.