розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Харківська міська рада, Ленінська районна у м. Харкові рада, про встановлення порушеного права та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з первісним позовом до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що в двокімнатній приватизованій квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 – основний наймач, ОСОБА_5 – його дружина, ОСОБА_4 – син та ОСОБА_6 – донька. З 1987 року відповідачка по справі ОСОБА_6 в спірній квартирі постійно не мешкає, оскільки уклала шлюб та проживає у чоловіка за адресою: АДРЕСА_2. Відповідачка залишається прописаною в зазначеній квартирі та виписуватися не бажає. Вказували, що ОСОБА_6 не сплачувала квартирну плату, а родина перебуває в скрутному матеріальному становищі та не може нести додаткові витрати та сплачувати комунальні послуги за ОСОБА_6 З урахуванням змін просили визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

У квітні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення порушеного права та вселення. Свої вимоги мотивує неприязними родинними стосунками між нею та відповідачами.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2010 року первісний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в АДРЕСА_1 в м. Харкові. Зобов’язано відділ громадянства міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ГУ МВС України в Харківській області зняти ОСОБА_6 з реєстрації. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 16 грн. судових витрат. В решті первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2010 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Поновлено порушене право та вселено ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 в м. Харкові. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_3 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на його необґрунтованість та неправильне застосування норм матеріального права й допущені при розгляді справи порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що з 1987 року ОСОБА_6 у спірній квартирі постійно не мешкає, оскільки переїхала до свого чоловіка, однак залишилася зареєстрованою у цьому жилому приміщенні, а тому з підстав передбачених ст. 72 ЖК України її визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні первісного позову та часткове задоволення зустрічного позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що причина відсутності ОСОБА_6 понад встановленого ст. 71 ЖК України строку в зазначеній квартирі є поважною.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3 зводяться до вибіркового дослідження судом першої інстанції доказів по справі, неправильного застосування положень ст. ст. 71, 72 ЖК України.

Статтею 71 ЖК України визначено, якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

Встановлення поважності причин відсутності понад установлені законом строки має відбуватися тільки після встановлення факту відсутності відповідача в шестимісячний строк.

Мотивування відсутності ОСОБА_6 понад шість місяців в спірній квартирі судом першої інстанції полягала в доведеності факту добровільного залишення нею квартири.

При перевірці законності рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_6 в підтвердження фактів перешкод у користуванні квартирою, не проживання в ній останні пів року, надала суду письмові звернення до органів міліції та прокуратури, зокрема: постанови старшого ДІМ Ленінського РВ ХМУ ГКМВС України в Харківській області від 7 квітня 2009 року та від 12 лютого 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи, лист відповіді прокурора Ленінського району м. Харкова щодо неналежної поведінки позивачів по відношенню до своєї доньки ОСОБА_6, з приводу користування квартирою за місцем реєстрації, які вказують на наявність у неї перешкод в користуванні спірною квартирою, що не дає підстав для висновку про неповажність її відсутності останні пів року зазначеній квартирі.

Таким чином, рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ