розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2011 року,

У червні 2010 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила припинити право відповідача ОСОБА_4 на 1/6 частку в будинку АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, обґрунтовуючи вимоги тим, що їй у вказаному будинку належить 5/6 частин з відповідними господарськими будівлями та спорудами, відповідачу належить 1/6 частина. Посилаючись на те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим, просила задовольнити її вимоги.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2010 року задоволено зазначений позов про припинення права ОСОБА_4 на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, яке в цій частині залишено без змін рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2011 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 5/6 частин жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, ОСОБА_4 належить 1/6 його частина в порядку спадкування за законом, що належала його матері ОСОБА_5

Задовольняючи позов у частині припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні, суд виходив із того, що частка відповідача в будинку є незначною, не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування будинком неможливе, й припинення права ОСОБА_4 на частку в будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки він в будинку не проживає, має постійне місце проживання в іншому будинку.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що припинення права на частку завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім’ї, оскільки він не має свого власного житла, проживав в будинку із народження, після одруження проживає з сім’єю у будинку батьків дружини, тому має намір зробити прибудову до батьківського будинку і мати власне житло, відповідачка у спірному будинку не проживає, має інше житло, та має намір продати спірний будинок.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України таких доводів відповідача належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та не звернув уваги на їх особливість – припинення права особи на частку жилого приміщення, а тому належним чином не вмотивував свого висновку про те, що припинення права ОСОБА_4 на частку в будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім’ї.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2011 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.