розглянувши в засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Коростенської міської Ради та Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсними рішень виконкому, поновлення прав власності на нерухоме майно, стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02.12.2010 року,-

У травні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, КП "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" та просила постановити рішення, яким визнати недійсними рішення виконкому від 22.04.2009 року №220 та від 03.02.2010 року №70, якими внесено зміни до рішення цього ж виконкому №150 від 17.06.1992 року про позбавлення її права власності на 40/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, зобов’язати Коростенське МБТІ поновити її право власності на вказану частину будинку шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, стягнути з відповідачів на її користь 50000 грн. моральної шкоди в солідарному порядку, посилаючись на те, що вона є власником 40/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 14.02.1985 року за №907.

Враховуючи, що вказаний житловий будинок рішенням виконкому №309 від 15.09.1987 року був визнаний старим з 66,5% зносу, то рішенням виконкому №150 від 17.06.1992 року їй була надана квартира АДРЕСА_2 у зв’язку з відселенням з аварійного будинку та у зв’язку з відсутністю адреси аварійного будинку. Після вселення в зазначену квартиру вона продовжувала користуватися належною їй частиною будинку АДРЕСА_1 за вищезазначеною адресою.

Рішенням виконкому від 22.04.2009 року №220 було внесено зміни до рішення №150 від 17.06.1992 року шляхом скасування пункту щодо виділення їй квартири АДРЕСА_2 в зв’язку з відселенням з аварійного будинку та у зв’язку з відсутністю адреси аварійного будинку, а саме зазначений пункт викладений у новій редакції шляхом доповнення про відселення її з аварійного будинку та зняття з реєстраційного обліку 40/100 частин будинку.

Крім цього, рішенням виконкому від 03.02.2010 року №70 знову вносилися зміни до рішення від 17.06.1992 року №150 шляхом скасування пункту щодо виділення квартири АДРЕСА_2 позивачу в зв’язку з відселенням з аварійного будинку та у зв’язку з відсутністю адреси аварійного будинку, викладено пункт у новій редакції, доповнивши його положенням про відселення позивача з аварійного будинку та припинення права власності позивача на 40/100 частин будинку.

Враховуючи наведене, вважає, що внесенням змін до рішення виконкому від 17.06.1992 року №150 було порушено її законне право на житло, посилаючись на ст.ст. 41, 47, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 346, 1167 ЦК України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) , а тому просила суд її позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02.12.2010 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2010 року, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 та ч. 1 ст. 310 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28.07.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02.12.2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи (№ 2-2522/10 в одному томі), касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд Житомирської області постановляючи оскаржувану ухвалу від 02.12.2010 року встановив, що між ОСОБА_2 та виконкомом Коростенської міської ради виникли правовідносини з приводу реалізації останнім своїх функцій у галузі житлово-комунального господарства, які відносяться до сфери управлінських, а відтак позовна вимога про визнання недійсними рішень виконкому Коростенської міської ради належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, закриваючи провадження в частині позовних вимог до КП Коростенське МБТІ, виходив з того, що останньому органом місцевого самоврядування делеговані повноваження щодо реєстрації прав власності.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одних із способів захисту є визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

В даному випадку, позивач звертаючись до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, просила суд відновити порушене її право приватної власності, яке виникає з житлових відносин, шляхом визнання недійсними рішення виконкому про позбавлення її права власності на 40/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Позивач звернувся до суду за захистом цивільного права, а саме права власності на житло, яке на його думку було порушене у зв’язку з внесенням органом місцевого самоврядування змін до правового акту індивідуальної дії - рішення виконкому Коростенської міської ради №150 від 17.06.1992 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в порушення ст. 212 ЦПК України неправильно вирішив спір, не надав належної оцінки доказам, що потягло за собою порушення норм матеріального права та необґрунтоване закриття провадження по справі.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд апеляційної інстанції помилково прийшов до висновку, що Виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області та Комунальне підприємство "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" в конкретно даному випадку є суб’єктами владних повноважень, а спір про право власності на житло, що виник між позивачем та відповідачами є публічно-правовим спором.

У випадку визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, який суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, суди розглядають зазначені справи у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

18 травня 2011 року	м. Київ