Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Тернівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 26 жовтня 2010 року,

ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили визнати за ними право власності на спадкове майно (земельну ділянку площею 2,54 га) після смерті матері – ОСОБА_8

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від

28 вересня 2010 року відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним позовом.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 26 жовтня 2010 року ухвалу суду першої інстанції змінено: доповнено її резолютивну частину абзацом другим наступного змісту.

Роз’яснено ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що вони вправі подати до суду в порядку окремого провадження заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі, прізвище якої, що зазначено в документі, не збігається з прізвищем цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або в паспорті. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 порушують питання про скасування оскаржуваних судових ухвал і направлення позовної заяви для розгляду судом першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі на підставі статті

122 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції вірно встановлено, що між позивачами та відповідачем відсутній спір про право на спадщину, а відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину була зумовлена лише неточністю в оформленому правовстановлюючому документі, виданому померлій, та позивачі не позбавлені права отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за умови, що у правовстановлюючий документ будуть в установленому порядку внесені зміни. Також апеляційним судом роз’яснено позивачам право подати до суду в порядку окремого провадження заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документу особі, прізвище якої, що зазначено в документі, не збігається з прізвищем цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або в паспорті.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 122 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі. За змістом зазначеної норми цивільного процесуального закону суд вправі відмовити у відкритті провадження лише за наявності визначених підстав.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до п. 23 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України (v0007700-08) у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Із позовної заяви вбачається, що позивачам нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки в державний акт про право власності матері на земельну ділянку внесені виправлення, а відповідно до п 2.9

наказу Державного Комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року (z0354-99) "Про затвердження Інструкції про складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі" виправлення у державних актах не допускаються.

Таким чином, отримавши відмову нотаріуса, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до ст. 16 ЦК України та п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) мали право звертатися до суду за захистом.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від

28 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 26 жовтня 2010 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.