розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Макарівського району в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Макарівська районна державна адміністрація, Управління Деркомзему у Макарівському районі, ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 6 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кивської області від 20 жовтня 2010 року,

У грудні 2009 року прокурор Макарівськоіо району в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, просив визнати недійсним державний акт серії ЯА№ 587988 на право власності на земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради, виданий 28 лютого 2005 року на ім'я ОСОБА_5 та витребувати із незаконного її володіння, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28 березня 2003 року між ОСОБА_4 та Макарівською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства площею 11,665 га, яка розташована на землях запасу Забуянської сільської ради Макарівського району.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 6 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним державний акт серії ЯА № 587988 на право власності на земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради виданий 28 лютого 2005 року на ім'я ОСОБА_5

Витребувано на користь ОСОБА_4 з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку, вартістю 93 тис. грн., площею 2,000 га, що розташована в адміністративних межах Забуянської сільської ради Макарівського району.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позов, з чим погодився апеляційний суд, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки умови договору оренди від 28 березня 2003 року за згодою сторін не змінювались, у позивача частина земельної ділянки не вилучалась, то передача ОСОБА_5 земельної ділянки пл. 2,000 га у власність, що належить позивачу на праві оренди є неправомірною, тому і державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства в межах Забуянської сільської ради, виданий 28 лютого 2005 року на ім'я ОСОБА_5 слід визнати недійсним.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Звертаючись до суду прокурор Макарівського району, в інтересах ОСОБА_4, в позовній заяві зазначав, що позивач не спроможній самостійно захистити в суді свої порушені права через скрутне матеріальне становище. Проте, суди не звернули уваги на той факт, що у ОСОБА_4 в оренді знаходиться земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства площею 11,665 га.

Крім того, суди задовольняючи позов прокурора, застосували як підставу, рішення Макарівського районного суду від 7 травня 2008 року, яким розпорядження про затвердження та видачу державного акту ОСОБА_5 було визнане недійсним.

Зазначене рішення ОСОБА_5 було оскаржене у апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2010 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 7 травня 2008 року скасовано, а провадження по справі закрито.

Апеляційний суд у порушення ст. 303 ЦПК України на допущені порушення норм матеріального і процесуального права уваги не звернув і залишив оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин рішення та ухвала апеляційного суду не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 6 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кивської області від 20 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.