Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.

суддів Лесько А.О., Писаної Т.О.

Фаловської І.М., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Вишгородська міська рада Київської області, Вишгородське міське комунальне підприємство " Водоканал", про усунення порушень права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2010 року та рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зазначеним позовом, в якому просили зобов’язати відповідачку знести самочинно збудований нею на належній їм земельній ділянці капітальний паркан, зобов’язати відновити самовільно прибраний нею паркан, зобов’язати знести самовільно прокладений водопровід та відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення їхніх прав.

В обґрунтування позову зазначали, що вони є співвласниками земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 є суміжним землекористувачем. У листопаді 2009 року ними виявлено, що відповідачка самовільно прибрала старий паркан, який проходив по межі земельних ділянок, заглибилась на декілька метрів на територію належної їм земельної ділянки та побудувала паркан з фундаментом, цокольною частиною та профнастилом, без їхньої згоди викопала траншею і провела водопровід через належну їм земельну ділянку.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2010 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_5 відновити самовільно прибраний нею паркан, що знаходився на межі земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та ОСОБА_5; в частині зобов’язання ОСОБА_5 знести самовільно прокладений по земельній ділянці позивачів водопровід та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення порушень права власності на землю.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального і процесуального права .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скориставшись правом ухвалення нового рішення, суд апеляційної інстанції розглянув справу з порушенням наведених норм.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення відповідачкою будівництва спірного паркану на території їх земельної ділянки та порушення нею встановлених меж, оскільки межі земельних ділянок між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не були погоджені та не встановлювалися, а у акті встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки( а.с. 84-90), який доданий до технічної документації по складенню державних актів на право власності на земельну ділянку, підпис ОСОБА_5 як суміжного землекористувача викреслений.

Крім того, наданий позивачами акт про порушення ОСОБА_5 меж земельної ділянки, який складений землевпорядником Вишгородської міської ради одноособово і у відсутності сторін та лист інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 16 грудня 2009 року згідно із вимогами ст. ст. 58, 60 ЦК України не є належними доказами, які доводить факт здійснення ОСОБА_5 будівництва паркану на земельній ділянці позивачів.

Однак, з такими висновками суду повністю погодитись не можна з таких підстав.

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Порядок видачі державних актів про право власності на земельну ділянку регулюється Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності не земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 4 травня 1999 року № 43 (z0354-99) .

Відповідно до п. 1 .12 цієї Інструкції (z0354-99) складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянко громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об’єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка та затвердженим в установленому законом порядку відведення цієї ділянки.

Пунктом 2.1 Інструкції (z0354-99) передбачено, що роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі ( на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

Як установлено судами, відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки від 3 вересня 2004 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 515 від 14 листопада 2003 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками земельних ділянок площею 0,1000 га та 0,2054 га по АДРЕСА_1 (для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства)

Судами також встановлено, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0912 га по АДРЕСА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 грудня 2008 року, який виданий згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 20/11 від 16 грудня 2004 року .

Земельна ділянка відповідачки межує із земельними ділянками позивачів.

Зазначені державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не оспорювались та недійсними не визнавались.

Крім того, у листі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 16 грудня 2009 року зазначено, що на території домоволодіння ОСОБА_5 виявлено капітальний паркан з фундаментом і цокольною частиною та профнастилом і при обмірі метричними засобами (рулеткою) встановлено, що зазначений парка розміщений не у відповідності з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 на відстані 3 м. (а.с. 100).

Актом про порушення меж земельної ділянки, складеним землевпорядником Вишгородської міської ради від 6 квітня 2010 року (а.с. 98) встановлено, що при обстеженні земельних ділянок сторін виявлено, що ОСОБА_5 при встановленні нею нового паркану порушено землекористування – перенесено паркан на 2-3 м. на земельну ділянку ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215, 316 ЦПК України на вищезазначене уваги не звернув, дійсних обставин справи не встановив. Відмовляючи у позові, суд без детального дослідження доказів і встановлення дійсних обставин справи, виходив з відсутності погодження та встановлення меж земельних ділянок сторін, обґрунтовував свій висновок тим, що в акті встановлення на місцевості та погодження меж земельних ділянок позивачів міститься закреслення підпису суміжного землекористувача - ОСОБА_5

Разом з тим, апеляційним судом не звернуто уваги на те, що державні акти на право власності на земельні ділянки позивачів у встановленому порядку не оспорювались, а видача цих актів відповідно до зазначеної Інструкціїї здійснювалась після проведених землевпорядниками робіт по встановленню в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, яка передається у власність.

Також, апеляційним судом не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги позивачів в частині самовільного прокладення ОСОБА_5 водопроводу по території їхньої земельної ділянки без отримання від них, як власників цієї земельної ділянки відповідного дозволу, а також без виготовлення згідно Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Мінжилкомунгоспу від 27 червня 2008 року № 190 (z0936-08) проекту та отримання дозволу на виконання робіт по врізанню у водопровідні мережі з метою приєднання до системи централізованого водопостачання та водовідведення, та в залежності від цього не вирішено питання щодо законності прокладення відповідачкою водопровідних труб по території земельної ділянки позивачів.

Крім того, зазначаючи в мотивувальній частині рішення про обгрунтованість висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов’язання ОСОБА_5 знести самовільно прокладений на земельній ділянці позивачів водопровід, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині скасував рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Викладене свідчить про те, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд .

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду Київської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.