розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Кримського інституту бізнесу університету економіки і управління про визнання незаконними і скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 серпня 2010 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року,

4 серпня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у сумі 19 250 грн., витрати на лікування у сумі 1 286 грн., витрати на додаткове харчування у сумі 4 070 грн., витрати на юридичні послуги у сумі 2 тис. грн. та 543 375 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи 8 грудня 2009 року позивач уточнив і збільшив свої вимоги (т. 1 а.с. 92-95) та просив суд поновити йому строк на звернення до суду, оскільки про наказ № 21-л від 14 березня 2008 року він дізнався лише 10 листопада 2009 року ; визнати незаконними і скасувати накази № 101-л від 23 листопада 2007 року про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани та № 21-л від 14 березня 2008 року про звільнення з посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, внести в останній зміни в частині формулювання причини і підстав звільнення, визнати його звільненим за ст. 39 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, умов колективного та трудового договорів, а саме порушення відповідачем п. 2.3 контракту від 1 вересня 2006 року, стягнути з відповідача на його користь невиплачену своєчасно заробітну плату з 15 березня 2008 року до 15 грудня 2009 року у сумі 28 405 грн. 36 коп., середній заробіток за затримку розрахунку та вимушений прогул у сумі 17 151 грн., а також 40 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги про стягнення 1 286 грн. витрат на лікування, 4 070 грн. витрат на додаткове харчування, 2 тис. грн. витрат на юридичні послуги позивач просив залишити без розгляду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування у сумі 1 286 грн., витрат на додаткове харчування у сумі 4 070 грн., витрат на юридичні послуги у сумі 2 тис. залишені без розгляду.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року рішення районного суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним й скасування наказу про звільнення, стягнення надбавки за вислугу років та відшкодування моральної шкоди і в цій частині ухвалено нове рішення. Визнано незаконним й скасовано наказ ректора Кримського інституту бізнесу університету економіки і управління № 210-л від 14 березня 2008 року про звільнення ОСОБА_3 з роботи з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України. Стягнуто з відповідача на користь позивача 319 грн. 90 коп. надбавку за вислугу років та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не отримував лист повідомлення про його звільнення та спростовує свій підпис на поштовому повідомленні, а тому позивач не пропустив строк звернення до суду щодо оскарження наказу від 14 березня 2008 року, а також оцінюючи доводи позивача, заперечення з боку відповідача, колегія суддів вважала, що 500 грн. є справедливою компенсацією завданої ОСОБА_3 моральної шкоди.

З висновками апеляційного суду в цій частині погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі зобов’язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні обставини справи та давши правильну оцінку усім зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду.

Матеріалами справи підтверджується отримання ОСОБА_3 17 березня 2008 року копії наказу № 21-л від 14 березня 2008 року (т. 1 а.с.72). Позивачем не доведено, що на поштовому повідомленні стоїть не його підпис, суд апеляційної інстанції цей факт встановив лише з його слів.

Крім того, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_3, який не ставив питання про безпідставне позбавлення його надбавки за вислугу років.

З матеріалів справи убачається, що позивач просив суд поновити йому строк на звернення до суду, визнати незаконними та скасувати накази № 101-л від 23 листопада 2007 року про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани та № 21-л від 14 березня 2008 року про звільнення з посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, внести в останній зміни в частині формулювання причини і підстав звільнення, визнати його звільненим за ст. 39 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, умов колективного та трудового договорів – відповідач порушив п.2.3 контракту від 1 вересня 2006 року, стягнути з відповідача на його користь невиплачену своєчасно заробітну плату з 15 березня 2008 року до 15 грудня 2009 року в сумі 28 405 грн. 36 коп., середній заробіток за затримку розрахунку та вимушений прогул у сумі 17 151 грн., а також 40 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Також суд апеляційної інстанції скасував наказ № 210-л від 14 березня 2008 року, якого не існує в матеріалах справи, а оскаржувався наказ ректора Кримського інституту бізнесу університету економіки і управління № 21-л від 14 березня 2008 року (том.1 а.с.81).

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року скасувати, рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 серпня 2010 року залишити в силі.