розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Південне регіональне управління" Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору поруки дійсним, стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Південне регіональне управління" Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", третя особа: ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою представника Публічного Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Південне регіональне управління" Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 16 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2011 року,-

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору поруки дійсним, стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ВАТ "Банк Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", в особі Філії "Південне регіональне управління" та фізичною особою ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № Н-84-аіsр-2007 від 13.09.2007р., згідно умов якого ОСОБА_4 отримала в тимчасове користування грошові кошти в сумі 36403,00 дол. США, що еквівалентно 288526 грн. 54 коп. на період з 13 вересня 2007 року по 12 вересня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами. В зв’язку із неналежним виконанням боржником свого обов’язку за кредитним договором у ОСОБА_4 за період з 13 вересня 2007 року по 05 травня 2010 року виникла заборгованість перед банком в сумі 364908 грн. 47 коп., з яких: заборгованість зі сплати відсотків – 29766 грн. 83 коп., пеня за порушення строків платежу по кредиту – 87665 грн. 56 коп., заборгованість за кредитом - 247 476 грн. 08 коп. За таких обставин, позивач на підставі ст.ст. 543, 553 ЦК України, просить стягнути вказану заборгованість солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як поручителя за договором поруки від 12 листопада 2008 року.

Не погоджуючись із позовом, ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до банку про визнання договору поруки недійсним та стягнення 8603,43 дол. США, що еквівалентно 68135,76 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 16 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2011 року, зустрічні позовні вимоги задоволено повністю, в задоволенні первісного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також просить ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Зобов’язання, згідно статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що 13 вересня 2007 року між ВАТ "Банк Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в особі Філії "Південне регіональне управління" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № Н-84-аіsр-2007, за умовами якого банк передав в тимчасове користування грошові кошти в сумі 36403,00 дол. США, що еквівалентно 288526 грн. 54 коп. на період з 13 вересня 2007 року по 12 вересня 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитними ресурсами.

Відповідно до п. 2.3. кредитного договору, даний кредит має цільове призначення - придбання транспортного засобу.

На виконання п. 5.1. кредитного договору, в якості забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 було укладено договір застави автомобіля від 13 вересня 2007 року, предметом якого є автомобіль марки "NISSAN", модель "X-TRAIL".

В зв’язку із неналежним виконанням боржником зобов’язання за кредитним договором, заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року по цивільній справі № 2-1327/2008р. задоволено повністю позов ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором станом на 05 березня 2008 року на загальну суму 181080 грн. 75коп., а саме: борг по кредиту – 178414 грн. 23 коп. (35329,55 дол. США); борг за відсотками – 1904 грн. 10 коп. (377,05 дол. США); пеня – 762 грн. 42 коп.

З метою забезпечення кредиту 12 листопада 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений договір поруки № Н-84-аіsр-2007.

Пунктами 2.1, 2.2 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, крім того, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.

Предметом первісних позовних вимог є стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно заборгованості за кредитним договором у розмірі 364908 грн. 47 коп., за період з 13 вересня 2007 року по 05 травня 2010 року. Відмовляючи в задоволенні вказаних вимог та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди виходили з того, що згідно заочного рішення суду від 19 травня 2008 року заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_4 стягнуто в повному обсязі, а отже, в момент укладання договору поруки предмет договору був відсутній, що суперечить загальним положенням Цивільного кодексу України (435-15) щодо дійсності правочинів.

Наведені висновки є передчасними з огляду на наступне.

Згідно параграфу 3 Глави 49 ЦК України (435-15) порука є видом забезпечення виконання зобов’язання, зокрема кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 – 3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнаючи договір поруки недійсним, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що при укладанні договору поруки кредитний договір, як встановлено в самому рішенні місцевого суду, та на момент розгляду спору, не розірвано, а отже вимога кредитора є дійсною. Тим самим суд залишив поза увагою положення ст.ст. 598 – 609 ЦК України (435-15) , якими передбачено виключний перелік підстав та випадків припинення зобов’язальних відносин, і які не містять положення про припинення зобов’язання у зв’язку з ухваленням судового рішення. Ураховуючи характер спірних правовідносин, припинення кредитного договору за рішенням суду можливе шляхом його розірвання, якщо позивачем такі позовні вимоги заявляються.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_5 обґрунтовував свої вимоги тим, що права і обов’язки поручителя можуть виникнути з одночасним підписанням кредитного договору. Разом з тим, місцевий суд вирішуючи справу, не надав належної правової оцінки таким доводам позивача за зустрічним позовом та не вказав, чи впливають вони на визнання спірного договору поруки недійсним з урахуванням вимог ст.ст. 553 – 559 ЦК України (435-15) .

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року боржником не виконано, а сума боргу з ОСОБА_4 не стягнута, разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення судом перевірки даного факту. Також судом не з’ясовано, за які періоди нарахована заборгованість за кредитним договором в межах даного судового спору та згідно рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року.

Апеляційний суд на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, вимог ст. 303 ЦПК України щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, належним чином не виконав, та помилко залишив рішення суду першої інстанції без змін.