розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку в спільному майні, виселення, скасування реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року,

У червні 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про припинення права на частку в спільному майні, виселення, скасування реєстрації.

Уточнивши позовні вимоги, просили припинити право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку АДРЕСА_1 загальною площею площею 57, 3 кв.м, з яких розмір жилої площі складає 32, 6 кв.м, з виплатою відповідачу грошової компенсації вартості його частки; визнати за ними право власності в рівних частках на всю квартиру, скасувати реєстрацію ОСОБА_5 у спірній квартирі та виселити його із вказаної квартири.

В обґрунтування своїх вимог позивачі вказували, що спірна квартира отримана за час спільного проживання з відповідачем та є їхньою спільною сумісною власністю в рівних частках.

Посилаючись на те, що частка відповідача ОСОБА_5 є незначною, виділити її в натурі неможливо, спільне володіння та користування є складним і таке припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки він має будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, позивачі просили на підставі ст. 365 ЦК України припинити право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, визнати право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на всю квартиру.

Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4Є дозволено внести на депозитний рахунок ВДВС Оболонського районного управління юстиції в м. Києві грошові кошти в сумі 112 769 грн. як компенсацію вартості частки майна.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року, позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_5 на 1/3 частину АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_5 112 769 грн., що знаходяться на рахунку ВДВС Оболонського районного управління юстиції в м. Києві, як компенсації вартості 1/3 частини АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку вказаної картири, що раніше належала на праві власності ОСОБА_5 Виселено ОСОБА_5 із АДРЕСА_1 в житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. Скасовано реєстрацію ОСОБА_5 в АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 1248 грн. судових витрат.

Рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_5 Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

15 квітня 2011 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року, в якій, посилаючись на поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження, ОСОБА_3 просила на підставі ст. 325 ЦПК України поновити їй строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрити касаційне провадження у справі за її касаційною скаргою, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати право власності на квартиру за нею та ОСОБА_4 в рівних частинах по Ѕ частині за кожною.

За касаційною скаргою ОСОБА_3 відкрито касаційне провадження на підставі ст. 348 ЦПК України. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2011 року справа призначена до судового розгляду.

За змістом ст. 348 ЦПК України, яка регламентує порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими главою 2 розділу 5 ЦПК України (1618-15) . За ч.2 цієї статті, залежно від обґрунтованості зазначеної в частині першій цієї статті скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до статей 345 і 346 цього Кодексу. При цьому, за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім‘ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За змістом ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не вимагається, позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду.

Так, судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № 978, виданого органом приватизації державного житлового фонду 25 листопада 1997 року, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності в рівних долях належить квартира площею 57, 3 кв.м АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачами надані належні та допустимі докази наявності у них права вимагати припинення права власності відповідача на його частку в спірній квартирі на підставі ст. 365 ЦК України. Зокрема, між сторонами у справі склались неприязні стосунки, які унеможливлюють спільне користування та володіння спірною квартирою, відповідач має на праві власності на підставі договору дарування від 26 грудня 1997 року житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2, частка відповідача у спірній квартирі є незначною, припинення права власності на частку не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім’ї. З огляду на наведене позивачі мають право на підставі ст. 391 ЦК України вимагати скасування реєстрації відповідача в спірній квартирі та його виселення.

Натомість відповідач не надав належних та допустимих доказів можливості порушення його прав з боку позивачів.

Оцінивши усі зібрані у справі докази, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав, визначених ч. 1 ст. 365 ЦК України, для припинення права ОСОБА_5 на частку у спільному майні за вимогами інших співвласників та визнали за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину квартири.

При цьому суди врахували, що за змістом ч.1 ст. 365 ЦК України для припинення права власності на частку у спільному майні достатньо однієї з чотирьох умов, передбачених цією статтею, а згідно з ч. 2 ст. 365 ЦК України, обов’язковою умовою задоволення позову є попереднє внесення особою вартості частки майна на депозитний рахунок суду.

Отже, ураховуючи, що частка відповідача у житловій площі спірній квартирі складає 1/3, що становить 10, 86 кв.м, що є незначним розміром з огляду на загальну площу квартири, а позивачкою внесено вартість частки майна на депозитний рахунок суду у розмірі, визначеному судово-будівельною експертизою від 2 серпня 2010 року, доводи про те, що припинення права власності ОСОБА_5 завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки він буде позбавлений квартири у м. Києві, не можна визнати правильними.

Вирішуючи питання про виселення ОСОБА_5 з спірної квартири, суди правильно керувались положеннями ст. 391 ЦК України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном в обраний ним спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до ст. 348 ЦПК України колегія суддів вважає, що є підстави для скасування рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах від 13 квітня 2011 року .

Ураховуючи, що судами першої та другої інстанції при вирішенні спору застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме ст. 365 ЦК України, судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.