розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до АТ "Сюрприз", ОСОБА_4, треті особи: КП "Харківське міське БТІ", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до АТ "Сюрприз", ОСОБА_3 про визнання права власності; за позовом ОСОБА_4 до АТ "Сюрприз", ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, за касаційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року,

14 січня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ "Сюрприз" та ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 серпня 2009 року, укладеного між АТ "Сюрприз" та ФОП ОСОБА_4, визнання за ним права власності на нерухоме майно та відшкодування моральної шкоди.

Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що оспорюваним договором порушено його право власності на нерухоме майно, яке він придбав на підставі договору купівлі-продажу від 5 липня 2007 року, укладеного між ним та ОСОБА_6, посвідченого нотаріально та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 5 липня 2007 року, зазначений договір на момент укладення оспорюваного договору був чинним, право власності на нерухоме майно належало не АТ "Сюрприз", а ОСОБА_3, тобто АТ "Сюрприз" не мало прав щодо розпорядження цим майном.

ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до АТ "Сюрприз" та ОСОБА_3, в якому просив суд визнати за ним право власності на нежилі приміщення №№ 4, 4а, 5-13, 16 першого поверху в літ "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, розташовані у будинку АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що ним з АТ "Сюрприз" 10 серпня 2009 року був укладений в нотаріальній формі договір купівлі-продажу нерухомого майна. 12 серпня 2009 року право власності ОСОБА_4 на зазначене нерухоме майно було зареєстровано в КП "Харківське міське БТІ", а відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та прав на нерухоме майно" речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, при цьому зареєстровані речові права мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2010 року для спільного розгляду із зазначеною справою об’єднане провадження по справі № 2-1222/2010 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ФОП ОСОБА_4 до АТ "Сюрприз", ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 липня 2006 року та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 5 липня 2007 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10 серпня 2009 року, укладений між АТ "Сюрприз" та ОСОБА_4

Застосовано правові наслідки недійсності правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 серпня 2009 року, укладеного між АТ "Сюрприз" та ОСОБА_4, скасовано державну реєстрацію в КП "Харківське міське БТІ" права власності за ОСОБА_4 на нежитлові приміщення № 4, 4а, 5-13, 16 першого поверху будівлі літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення № 4, 4а, 5-13, 16 першого поверху будівлі літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до АТ "Сюрприз", ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до АТ "Сюрприз", ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 липня 2006 року та від 5 липня 2007 року відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_7 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд.

ОСОБА_4 у касаційній скарзі просить ухвалені в справі рішення скасувати, також посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_3

Касаційна скарги ОСОБА_7 підлягає задоволенню в повному обсязі, а касаційна скарга ОСОБА_4 – частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що 5 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, що посвідчений нотаріально 5 липня 2007 року. Реєстрацію права власності у КП "Харківське міське БТІ" на підставі договору купівлі-продажу від 5 липня 2007 року ОСОБА_3 не здійснював.

Відповідно до цього договору ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 придбав на праві власності нерухоме майно – нежитлові приміщення першого поверху № 4, 4а, 5-13, 16 в будівлі літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1.

9 квітня 2009 року господарським судом Харківської області в справі № 29/157-09 винесено рішення, яким позов ОСОБА_8 до АТ "Сюрприз" про припинення діяльності шляхом ліквідації задоволено, припинено шляхом ліквідації АТ "Сюрприз", призначено ліквідатором АТ "Сюрприз" ОСОБА_8, зобов'язано ліквідатора в тримісячний термін провести ліквідацію АТ "Сюрприз" в порядку, встановленому ст. ст. 60, 61 Господарського кодексу України, подати державному реєстратору документи, встановлені чинним законодавством для здійснення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 квітня 2009 року, що залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 1 липня 2009 року в справі № 38/121-09 за позовом до АТ "Сюрприз" та ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу від 17 липня 2006 року недійсним, накладено арешт на приміщення першого поверху №№ 4, 4а, 5-13, 16 в літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2009 року в справі № 2-5890/09 позов ліквідатора АТ "Сюрприз" ОСОБА_8 до ОСОБА_6 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17 липня 2006 року, укладений між АТ "Сюрприз" та ОСОБА_6, визнано право власності АТ "Сюрприз" на приміщення першого поверху №№ 4, 4а, 5-13, 16 в будівлі літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1. 3 серпня 2009 року право власності АТ "Сюрприз" на зазначене майно на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2009 року по справі № 2-5890/09 зареєстровано у КП "Харківське міське БТІ" за реєстровим № 897475, номер запису № 1852, в книзі №1.

ОСОБА_3 до участі у зазначеній справі судом не залучався, при прийнятті рішення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 5 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та витребування зазначеного майна з незаконного володіння ОСОБА_3, позивачем не заявлялися, а судом не розглядалися.

20 липня 2009 року заходи забезпечення позову ОСОБА_8, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 16 квітня 2009 року у справі № 38/121-09, було скасовано.

10 серпня 2009 року між АТ "Сюрприз" в особі ліквідатора ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_4 був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким АТ "Сюрприз" передав, а ФОП ОСОБА_4 прийняв у власність нежилі приміщення першого поверху №№ 4, 4а, 5-13, 16 в літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1.

14 серпня 2009 року Дзержинським районним судом м. Харкова задоволено заяву ОСОБА_6, заочне рішення по справі № 2-5890/09 скасовано, справу призначено до нового розгляду у загальному порядку, а 4 листопада 2010 року справа об'єднана в одне провадження зі справою № 2-4793/2010.

7 жовтня 2009 року Вищим господарським судом України касаційну постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 липня 2009 року у справі № 38/121-09 скасовано. 25 червня 2010 року ухвалою господарського суду Харківської області провадження по справі припинено.

25 листопада 2009 року Вищим господарським судом України рішення у справі № 29/157-09 про задоволення позову ОСОБА_8 до АТ "Сюрприз" про припинення діяльності юридичної особи шляхом ліквідації скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що зміст договору купівлі-продажу від 10 серпня 2009 року не відповідає вимогам закону, оскільки у ОСОБА_3 з 5 липня 2007 року виникло право власності на приміщення №№ 4, 4а, 5-13, 16 першого поверху літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв. м, розташовані у будинку АДРЕСА_1, від якого він не відмовлявся, зазначене майно не відчужував, а оскільки, вирішуючи спір по справі № 2-5890/09 суд не залучив до участі у цій справі ОСОБА_3 та не витребував зазначене нерухоме майно з його володіння, право власності ОСОБА_3 на момент укладення АТ "Сюрприз" та ФОП ОСОБА_4 оспорюваного договору купівлі-продажу від 10 серпня 2009 року не було припинено в установленому законом порядку.

З такими висновками колегія не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З касаційної скарги ОСОБА_7 та долученого до неї договору купівлі-продажу нерухомого майна вбачається, що 12 серпня 2009 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна – нежитлових приміщень №№ 4, 4а, 5-13, 16 першого поверху будівлі літ. "А-5", загальною площею 195,8 кв.м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1259, про що до Державного реєстру правочинів внесено запис № 3572002. На договорі наявна відмітка про здійснення реєстрації в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

В статті 41 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, та у статті 321 ЦК України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі, зокрема, відчуження власником свого майна або відмови власника від права власності. Також, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом, наприклад, згідно зі ст. 216 ЦК України у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу, відповідно до якого це майно було придбано у власність.

Посилаючись в обґрунтування задоволення позову на наведені положення законодавства, суд першої інстанції, в їх порушення розглянув і вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник ОСОБА_7

Не залучивши останнього до участі у справі та ухваливши рішення, суд порушив не лише матеріальні права скаржника, а й його процесуальні права, що випливають з положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , зокрема, права на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов'язків.

Крім того, застосовуючи правові наслідки недійсності правочину – договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 серпня 2009 року, укладеного між АТ "Сюрприз" та ОСОБА_4 шляхом скасування державної реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_4, суд першої інстанції не врахував, що за загальним правилом (ч. 1 ст. 216 ЦК України) наслідком недійсності правочину є двостороння реституція, що полягає у поверненні однією стороною іншій стороні у натурі всього одержаного на виконання правочину, а не у скасуванні державної реєстрації права набутого за таким правочином.

При цьому суд залишив поза увагою те, що на правочин, що укладений з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Залишено поза увагою суду першої інстанції також і необхідність при вирішенні по суті будь-якого переданого на розгляд спору, встановлення перш за все наявності у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного права, свободи чи інтересу, на захист якого подано позов.

Оскільки спір виник з приводу права власності на нерухоме майно, суд не врахував, що згідно із ч. 7 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в редакції закону № 1952-IV від 1 липня 2004 року (1952-15) (що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), зареєстровані речові права мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна; а згідно з ч. 4 цієї ж статті в редакції, чинній на час вирішення спору, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом (1952-15) , за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Обставинам здійснення реєстрації права власності на спірне майно та наслідкам її нездійснення, зокрема позивачем, суд належної оцінки не дав.

Отже, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції не з’ясував обставини, що мають значення для справи, в тому числі, щодо належності спірного майна на час вирішення спору, не визначився із характером спірних правовідносин, колом їх учасників, та відповідно, учасників судового розгляду, не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд на наведене та порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги щодо, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, а касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити в повному обсязі.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.