розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Санаторій "Форос", третя особа: Державне управління справами Президента України, Служба у справах дітей Ялтинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Державного управління справами Президента України на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2010 року

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконними дії ДП "Санаторій "Форос" та зобов"язати його посвідчити підписом заяву про приватизацію квартири АДРЕСА_1.

Вимоги мотивовані тим, що вона є наймачем вищезазначеної квартири. 05.05.2009 року позивачка звернулася з заявою на ім"я керуючого санацією ДП "Санаторій "Форос", в якій просила оформити та передати їй у приватну власність зазначену кімнату. Отримавши відмову з тих підстав, що відсутня згода власника будинку Державного управління справами ОСОБА_3 просила задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що такі дії відповідача суперечать чинному законодавству і порушують її права.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2010 року, позов задоволено. Визнано неправомірною відмову ДП "Санаторій "Форос" щодо надання згоди позивачці на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов"язано відповідача посвідчити підписом її заяву на цю приватизацію.

У касаційній скарзі представник ДУС Президента України – Любавська І.Р. просить скасувати постановлені у справі судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушенням судами норм процесуального права.

Зокрема, зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано та не враховано особливості Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" (500-17) та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до вимог ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року (2482-12) відповідач є органом приватизації стосовно житлового приміщення, в якому мешкає позивачка, а тому саме він уповноважений вирішувати питання, пов"язані з приватизацією вказаного житла.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_3 є основним наймачем квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться на балансі ДП "Санаторій "Форос". Майно цього підприємства є державною власністю і закріплене за ним на праві повного господарського відання.

05.05.2009 року позивачка звернулася з заявою на ім"я керуючого санацією ДП "Санаторій "Форос", в якій просила оформити та передати їй у приватну власність вищезазначену квартиру, але отримала відмову у зв"язку з відсутністю на це згоди власника будинку Державного управління справами.

Між тим, лист Державного управління справами свідчить про те, що будівля по вул. Космонавтів,2 (корпус 4), в якій знаходиться житлове приміщення позивачки, станом на 01.10.2006 року обліковується як гуртожиток для робітників та службовців.

З форми №16 ( а.с.9 ) також вбачається, що 15.06.1999 року ОСОБА_3 була прописана в кімнату АДРЕСА_1, що є гуртожитком.

Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п"яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

Положенням Закону (500-17) передбачено, що громадяни, які проживають у гуртожитках, що є об’єктом права державної чи комунальної власності, та на яких поширюється дія цього Закону (500-17) , мають право на приватизацію займаного житла у вигляді окремої кімнати, що здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (2482-12) .

При цьому право на приватизацію житла у гуртожитках мають особи, яким було надано відповідну жилу площу згідно ордеру, та зареєстровано місце проживання на такій жилій площі строком не менш ніж п"ять років.

Проте суд першої інстанції, у порушення цих норм права, а також ст.ст. 212- 214 ЦПК України, на зазначені положення закону уваги не звернув та, при наявності суперечливих доказів, не з"ясував статус будинку, в якому знаходиться спірне житлове приміщення.

Крім того, приміщення гуртожитку перебуває у державній власності Державного управління справами Президента України, проте судом невірно зроблено висновок про його належність до відомчого житлового фонду ДП "Санаторій "Форос".

Суд апеляційної інстанції на порушення ст. 303 ЦПК не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.

За таких обставин, судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому, відповідно до ст. 338 ЦПК, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного управління справами Президента України задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.